Органічним елементом культури народу є релігія (лат. religio) — благочестя, набожність, святиня, предмет культу. Це складне і багатогранне соціальне явище виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства і функціонує в нерозривному зв’язку з його життям.
Релігія не залишається незмінною, бо й суспільство, чиї потреби вона покликана задовольняти, не залишається статичним.
Вивчати, досліджувати, аналізувати релігію можна з різних поглядів. Найбільш загальними є богословський та світський аспекти.
З погляду богослов’я релігія — Божий дар як людям, повністю залежний від Вищої Сили, Боже вчення з його настановами, які люди повинні сумлінно виконувати. Чи треба вивчати релігію? Так. Богослови стверджують, що докладне знання релігії допоможе людям зберегти образ і подобу Божу, надану їм при акті творення, і забезпечити собі “справедливе воздаяння” після смерті.
Згідно з Божими настановами, праведна поведінка є мета і зміст земного існування людини. Бог дав людині все, що вона має (і може мати), вона повинна розвивати свої здібності, тим самим примножуючи Божу благодать та славлячи Божий промисел. У християнстві такі положення добре висвітлені у притчі про таланти (талант — міра срібла). Господар дав своїм рабам таланти. Одному — п’ять, другому — два, третьому — один, а сам виїхав десь у справах. Коли він повернувся і зажадав звіту, з’ясувалося, що перший раб, пустивши гроші в обіг, одержав деякий прибуток і тепер має ще п’ять, другий — .ще два. Третій, боячись загубити одержане, закопав гроші й повернув саме їх. Розгніваний господар звелів відібрати те, що він мав, а перших двох щедро винагородив. “Візьміть же від нього таланта і віддайте тому; що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!” — написано в Євангелії від Матфея (Матф. 25. 28-30).
Отже, одержане від Бога потрібно використовувати активно, докладаючи зусиль, а не просто радіти з того, що маєш.
Богослов’я наголошує: кожна людина повинна знати віровчення і дотримуватися його засад, інакше може скоїти зло з двох причин: 1) коли вона не буде знати, що вважається злом згідно з релігійним вченням; 2) коли не буде чинити належного опору диявольським спокусам, бо саме диявол, ворог Бога і всього Його творіння, хоче звести зі світу людину.
Богословське розуміння релігії розрізняє в ній, по-перше, віровчення, тобто сукупність основних догматів, зміст того, що викладається у цій науці: по-друге, конкретні форми спілкування віруючого з Богом як Творцем і Спасителем (ці форми іноді прямі, іноді опосередковані; скажімо, священик у православ’ї — посередник між віруючим і Богом, а в протестантизмі пресвітера сприймають лише як брата во Христі, він не є посередником між віруючим та Богом); по-третє, конкретні дії, культ, які треба чинити, щоби Божа благодать зійшла на віруючих, а також щоб виконати Божі заповіти.
Крім цього, віруючі мають свої осередки — громади, які збираються в храмі — домі Божому за конфесійними ознаками. Приходять люди однієї віри, щоб молитися своєму Богові, якого вважають істинним.
Чи треба захищати своє віровчення і від кого? Неодмінно треба, адже його можуть перекрутити або ті, хто не знає правдивої віри, або ті, хто хоче нав’язати свою. Богослов’я захищає своє віровчення й культ.
Доля України склалася так, що навіть християни (назва вказує на віру в Сина Божого Ісуса Христа як Спасителя, котрий за всіх грішників прийняв хресну муку на Голгофі) розуміють це по-різному. Одні вважають правдивою вірою ту, яку відстоює Греко-Ктолицька Церква, інші віддають перевагу Українській Православній Церкві, ще інші — Українській Автокефальній Православній Церкві; не відмовляються від своєї церкви адвентисти сьомого дня, баптисти, менноніти тощо.