Оце суспільно-політичне і національно-релігійне тло, на якому треба би розглядати стан і розвиток української культури XIV-XVI ст. було би неповне, якщо бодай коротко не згадати б тут великого проти папсько-римської церкви релігійного руху, який постав з початком XVI ст. в Німеччині, згодом поширився на всі зах. європейські країни й докотився до Польщі, Литви, України.
Ці європейські реформаційні рухи (гуситство, кальвінізм, аріянізм і інші) знайшли собі серед української верхівки доволі прихильників, а особливо стали дуже популярними на Волині і Литві.
Реформація і Україна
Першими прийшли ідеї гуситства, яке крім критики догм католицької Церкви, акцентувало ще й національні мотиви. Чимало українців, які студіювали на Празькому університеті, були ознайомлені з діяльністю Івана Гуса і ставали його послідовниками.
Сильнішим і небезнечнішим для православної Церкви був вплив німецької реформації, яка ширилась у Польщі, а осередком її був Краків, що ще з кінцем XV ст. став осередком культурно-літературного (гуманізм) і релігійного руху. Українська молодь була з цими рухами ознайомлена. Переслідувані в Німеччині сектанти знайшли азиль у демократичній Польщі і в Ракові на Волині, заснували свою академію та мали значний вплив на молодь, а багато знатних українських родів піддержували їх. Так же само українські знатні роди піддержували другу групу сектантів — кальвіністів. Але, на загал, протестантські рухи не мали глибокого впливу в Україні, бо, за винятком аристократії (і то переважно одного покоління), народні маси їх не прийняли. Єдиним позитивним наслідком цих рухів було пробудження інтересів до живої української мови, поява перекладу св. Письма на цю мову і розвиток друкарської справи.
Протестантизм у зах. Європі викликав могутню реакцію. Католицька Церква розпочала довгу і вперту боротьбу а ним, а найбільше успішним інструментом тієї боротьби стала діяльність ексклюзивного фанатичного римському папі безоглядно послушного ордену єзуїтів, якого релігійна і педагогічна діяльність простягалась на всю Європу й охопила теж Україну. Це, в свою чергу, мало міцний відпечаток на розвитку такої важної ділянки культури, як освіта й шкільництво. Користуючись активною підтримкою польської влади, єзуїти заснували в Україні цілий ряд своїх шкіл (т.зв. академій), як от у Львові, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Фастові, Острозі, до яких охоче вступали діти православних, які, разом з наукою, виносили звідтіль чимало з католицької пропаганди. Ці школи поклали теж основи під нову ідеологію ягелонської Польщі на українських землях, що поширювалась від Сяну по Дніпро, а якої ціллю було латинізувати і денаціоналізувати Україну.