Реєстрове козацтво — козацтво, яке перебувало на державній військовій службі Речі Посполитої (польського короля), або Гетьманщини.
Від звичайних городових козаків реєстрові відрізнялися тим, що вони перебували на державному утриманні і відігравали роль регулярних військ. Назва походить від того, що козаків, які перебували на державній службі, заносили до реєстру, спеціального списку, занесення до якого дорівнювалося укладанню угоди з козаком про державну службу. Відомо, що вперше королівський козацький реєстр було складено ще 1572 року, і занесено було до нього всього-на-всього 300 козаків, а старшим реєстру було призначено шляхтича Я. Бадовського. До речі, старших (гетьманів) реєстровиків не обирали, а призначали указом короля або наказом коронного гетьмана (головнокомандуючого) польськими військами. Значного розвитку реєстрове козацтво набуло за короля Стефана Баторія, який 1578 збільшив реєстр до 600 шабель і водночас надав реєстрови-кам привілей на володіння містечком Трахтемировом, де відтоді перебувала ставка старшого реєстровиків, їх шпиталь, зимові квартири, монастир та арсенал. Того ж року реєстровики взяли участь у польсько-російській війні (1578-82). Оскільки реєстрове козацтво зарекомендувало себе, як професійна військова сила, то вже 1590 кількість реєстру зросла до 1000 шабель. Під час хвилі козацько-селянських повстань Польща намагалася придушувати їх шаблями козаків реєстру, та оскільки досить часто реєстровики переходили на бік повстанців, або всіляко уникали сутичок з повстанцями, то незабаром рішенням Сейму реєстрове військо було ліквідоване.
Втім, уже 1599, за наполяганням і польського командування, і частини козацької старшини, було складено новий реєстр. Найбільшої своєї чисельності він досяг під час польсько-турецької війни 1621, коли реєстрове військо сягнуло 40 тисяч козаків. Одначе утримувати таку значну воїнську силу (водночас із польським кварцяним військом) державній скарбниці було важко, і вже 1625 реєстр зменшили до 6 тисяч шабель і розпорошили по шести однотисячних полків, які набули назву: Київський, Переяславський, Чигиринський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський. Під час Визвольної війни під клейнодами реєстрового війська виявилося майже все городо-ве козацтво і сила ця сягнула 100 тисяч шабель. Під час усіх українсько-польських переговорів чисельність реєстру була предметом гострих дискусій, оскільки поляки весь час намагалися звести її до мінімуму, обмежуючи реєстр: за Зборівською угодою (1649) до 40 тисяч; за Білоцерківською (1651) — до 20 тисяч шабель. Одначе насправді чисельність ця визначалася умовами боротьби. До того ж Б. Хмельницький та його штаб побоювалися різко зменшувати чисельність реєстру, аби не втратити підтримки козацтва.
В 1654 козацький реєстр уже затверджувався московським царем й, у відповідності з Березневими статтями сягав 60 тис. шабель. Після поділу України між Мос-ковіею та Польщею, реестр лівобережного козацтва сягав 20 тис. шабель, а на правобережжі, яке знову опинилося під юрисдикцією Польщі, його не взагалі не формували. Вважається, що остаточно українське реєстрове козацтво було ліквідоване в 1782 разом із ліквідацією сотенно-полкового устрою. Українське реєстрове козацтво — це неоднозначна і складна сторінка історії українського козацтва, яка, хоча вже й має своїх дослідників, таких, як J1. Винар, який досліджував «Початки українського реєстрового козацтва», О. Апанович — «Збройні сили України першої половини XVIII ст.» та інші, все ж таки ще потребує грунтовного дослідження та осмислення.