Російсько-японська війна 1904-1905 — війна, що розпочалася вночі, 27 січня 1904, без оголошення, нападом японської ескадри адмірала Того (25 кораблів) на російську ескадру віце-адмірала Старка, котра стояла на зовнішньому рейді Порт-Артура.
Під час цього нападу японці серйозно пошкодили російський крейсер «Пал-лада» та броненосці «Ретвизан» і «Цесаревич». На світанку до місця бою підійшли ще кілька японських кораблів, і вся ескадра зуміла пошкодити ще один броненосець та чотири крейсери. Зазнавши значних втрат, російська Тихоокеанська ескадра надалі діяла лише поблизу берегів, під прикриттям берегової артилерії, в той час, як японці вже розпочали десантні операції. Втім, невдачі росіян на цьому не завершилися: 27 січня чотирнадцять японських кораблів, котрі супроводжували транспорти з японськими десантниками, натрапили на рейді корейського порту Че-мульпо (тепер Інчхон) на крейсер «Варяг» (капітан 1 рангу Всеволод Руднев) та канонерський човен «Кореєць» (капітан II рангу Г. Беляєв). Росіяни вирішили прориватися до Порт-Артура, одначе здійснити це було непросто. У відкритому морі команді «Варяга» вдалося потопити один японський міноносець і пошкодити 2 крейсера, але й сам він, та «Кореєць», зазнали сильних пошкоджень. Не бажаючи здавати кораблі ворогові, моряки затопили їх, а самі висадилися на берег і через нейтральні порти дісталися до Росії. Після цієї битви «Варяг» став славою російського флоту. Про його загибель складено пісню, учасників бою нагородили спеціальною медаллю «За бій «Варяга» і «Корейця» 27 січня 1904 р. Чемульпо».
Ще трагічнішою, але менш славною, виявилася загибель броненосця «Петропав-ловськ» (1 лютого 1904). Він був флагманським кораблем, на якому перебували командуючий Тихоокеанською ескадрою віце-адмірал Степан Макаров та весь його штаб. Новий командуючий досить дієво взявся за підготовку флоту до бойових операцій проти японських морських сил: були проведені навчання команд, почалося мінування підступів до портів. Проте йому дуже не пощастило: 31 березня «Петропавловськ» зіткнувся з міною і затонув. Разом з кораблем загинуло 650 моряків, серед них і віце-адмірал Макаров. До речі, на цьому кораблі загинув відомий художник-баталіст Верещагін. Відчувши себе господарями на морі, японці перейшли до десантування значних сухопутних сил, щоб витіснити росіян з корейського та китайського узбережжя.
На суходолі японці теж почали завдавати росіянам поразку за поразкою. Перша така битва відбулася на ріці Ялу (18 квітня 1904), де, в районі китайського селища Тюренчен, японці розгромили загін генерала Засулича. Росіяни відступали настільки поспішно, що примудрилися залишити на полі бою 22 гармати, втративши близько З тисяч солдатів. Ця поразка завдала росіянам і моральних втрат: армія була значною мірою деморалізована, солдати зрозуміли, що «шапками япошку не закидати», що вони мають справу з добре навченими і добре озброєними, хоробрими воїнами.
Висадивши на Ляодунському півострові, поблизу м. Біцзиво, Другу японську армію генерала Оку, японці одразу перейшли в наступ. При підтримці кораблів свого флоту, піхотинці вибили росіян з їх добре укріплених позицій і незабаром здобули порт Дальній. Залишався ще Порт-Артур. Для його блокади японці спеціально сформували Третю армію генерала Ногі. 13 липня японці штурмували російські позиції на Зелених горах (за 20 км від Порт-Артура). Прорвавши позиції росіян, японці примусили їх відступити, спочатку до масиву Вовчі гори, а потім до Порт-Артура. Це місто й фортеця були укріплені росіянами надзвичайно сильно: на трьох рубежах оборони була споруджена система фортів, дотів, укріплених батарей та окопів, та й гарнізон нараховував понад 50 тисяч багнетів (на чолі з генералом Стесселем).Пер-ший штурм розпочався 6 серпня 1904. Японці наступали здебільшого вночі, і росіяни вперше застосували тут прожектори, які засліплювали ворога і допомагали гарнізону відбивати атаки. Гарнізон був підтриманий броненосцем «Севастополь» і двома міноносцями, котрі, вийшовши в море, обстрілювали сухопутні японські сили. Проте під час повернення до бухти обидва міноносці загинули, підірвавшись на мінах.
І це був останній вихід у відкрите море залишків російської Тихоокеанської ескадри. 22 листопада, після кілька денних штурмів, японцям вдалося оволодіти горою Високою, котра мала стратегічне значення для оборони Порт-Артура. Встановивши на горі могутні гармати, які били на відстань 10 кілометрів, японці знищили рештки російської ескадри. Лише броненосець «Севастополь», під командування капітана Ессена, зумів вирватися на зовнішній рейд і потопити два японські міноносці. Коли корабель втратив боєздатність, моряки самі затопили його. Захисники Порт-Аріура билися надзвичайно мужньо, але надвечір 19 грудня змушені були відійти на останній, третій, рубіж. Бачачи, що вже немає ні набоїв, ні продовольства, 20 грудня гарнізон здався японцям. Хоча капітуляція була виправданою, проте, після повернення до Росії, комендант її, генерал Стессель, постав перед військовим судом і був засуджений на 10 років ув’язнення. Здобувши Порт-Артур і знищивши російський тихоокеанський флот, японці відчули себе цілковитими господарями в цьому близькому до Японії регіоні.
Зазнали росіяни поразки і в битві під селищем Сандепа. Окремі дивізії і корпуси 285-тисячної армії генерала Куропаткіна виявили тут мужність і домоглися тимчасових успіхів, але, через бездарність командуючого, розвити їх не мали можливості. Куропаткін міг реально прорватися до Порт-Артуру, проте, через бездіяльність і некомпетентність свою, втративши понад 12 тисяч солдатів, відступив, подарувавши японцям і перемогу, й подальшу ініціативу. Останньою великою сухопутною битвою в цій війні стала Мукденська (лютий 1905). Сили росіян майже на 20 тисяч переважали військо японців. Але невміння генерала Куропаткіна налагодити оборону, пасивне ведення її, призвели до того, що його 293-тисячний корпус втратив понад 90 тисяч солдатів і відійшов за 200 км від Мукдена.
Залишившись без Тихоокеанської ескадри, Росія, одначе, не змирилася із втратою своїх морських позицій на Далекому Сході. На Балтиці було сформовано Другу Тихоокеанську ескадру, яка налічувала 24 кораблі (серед них 7 броненосців). Ця ескадра вирушила на Далекій Схід під командування віце-адмірала 3. Рождественського в жовтні 1904, але, поки вона добувалася до Сахаліну, на Балтиці вже формували Третю Тихоокеанську ескадру (5 кораблів) під командуванням контр-адмірала М. Небогатова. 26 квітня обидві бригади з’єдналися і продовжували похід до Далекого Сходу разом. Проте дійти цій армаді до Владивостока японці не дозволили. В травні 1905 японський флот, що налічував понад 120 кораблів, перестрів її поблизу Цусімсь-ких островів. Японці значно переважали росіян не лише за чисельністю кораблів, але й за їх озброєністю та технічними характеристиками. Вже під час артилерійської дуелі японцям вдалося потопити 4 броненосні флагмани, на одному з яких виявився пораненим віце-адмірал Рождественський. Очоливши ескадру, контр-адмірал Небогатов уже нічого не міг вдіяти. Кораблі втратили зв’язок між собою, розпалися на невеличкі загони і почали пробиватися самостійно. При цьому 4 кораблі, під командуванням Небогатова, просто здалися японцям, за що згодом Небогатов був засуджений до розстрілу. Здався й есмінець «Бєдовий», на якому перебував поранений Рождественський. Крейсеру «Ізумруд» вдалося прорватися через стрій японських кораблів, але в бухті Св. Володимира, поблизу Владивостока, він сів на мілину і був висаджений моряками у повітря. Під час Цусімської битви росіяни втратили більшу частину кораблів і понад 5 тисяч моряків. Дослідники вважають, що такого розгрому російський флот не знав від часу свого заснування. Розправившись із флотом, японці влітку 1905, без особливих труднощів, оволоділи островом Сахалін. Загін генерала Ляпунова (понад 3 тисяч) просто здався японцям у полон.
Підсумки цієї війни були підбиті в серпні 1905, в американському місті Портсмуті, де Японія і Росія підписали мирний договір. Згідно з ним, Росія змушена була поступитися Японії Південним Сахаліном і передала орендні права на Ляодунсь-кий півострів, крім того, вона змушена була вивести свої війська із Маньчжурії, а Корея ставала зоною впливу Японії. Втрати росіян в цій війні перевершили 48 тисяч осіб. Болючі поразки примусили російський уряд та командування провести військову реформу, запровадити нові воїнські статути, поліпшити підготовку офіцерських кадрів, обновивши при цьому вищий командний склад. Терміни служби солдат були скорочені з п’яти до трьох років.
В російсько-японській війні взяло активну участь російське козацтво. Відомо, що в ній виявили мужність Четверта Донська козацька дивізія, у складі чотирьох полків, а також Донський козацький артилерійський дивізіон. Відзнаки на головні убори за війну з Японією отримала Перша Кубанська козацька батарея. В ній відзначилися своєю мужністю козаки Першого Катеринодарського та Першого Уманського полків; шість пластунських батальйонів та Перша батарея Кубанського козацького війська; Четвертий і П’ятий Уральські козацькі полки Урало-Забайкальської дивізії. Козаки-сибіряки прославилися настільки, що Четвертому, П’ятому, Сьомому та Восьмому козацьким полкам було вручено Георгіївські прапори з написом: «За відзнаку у війну з Японією в 1904-1905 роках». На фронтах російсько-японської війни, в повному складі, воювало Забайкальське козацьке військо. Різні відзнаки — прапори, Георгіївські срібні сурми, відзнаки на головні убори — отримали за неї Перший Аргунський полк, Перша Забайкальська козацька батарея; Перший Нер-чинський козацький полк; Перший Верхньоудинський полк (Георгіївський прапор «За відзнаку в війну з Японією в 1904-1905 роках» і чотири Георгіївські срібні сурми «За Порт-Артур в 1904 році»), Перший Читинський полк (Георгіївський прапор); Амурський козацький, генерал-ад’ютанта графа Муравйова-Амурського, полк (Амурського козацького війська—відзнаки на головні убори).У повному складі було призване на службу і відправлене на фронт Уссурійське козацьке військо, де особливо відзначився Уссурійський козацький дивізіон.