Усі три свята — Варвари (17 грудня), Сави(18 грудня) та Миколи (19 грудня), що йшли впритул в народі звалися миколаївськими святками. Та до свята святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «Миколай другий після Бога заступник на землі».
Він був єпископом у Мирах Лікійських. Усе життя присвятив людям, його іменували батьком сиріт, вдів і бідних, він лікував хворих.
Д.Яворницький в «Історії запорізьких козаків» писав: «Святитель і великий чудотворець Микола, який здавна користувався у руських людей славою покровителя всіх, хто плаває, мандрує й подорожує, незримо супроводжував козаків у їхніх морських походах, підбадьоривав і втішав під час бур на Чорному морі…».
В усьому світі відомий знаменитий Санта Клаус, що ощедрив дітвору багатими передноворічними дарунками. У нас цю роль виконує Дід Мороз. Та не всі знають, що в Україні бів свій національний покровитель дитячих розваг, котрий і дотепер живе в Галичині. Його прообразом є святий Миколай. Здавна на Прикарпатті та й в Карпатах урочисто готувалися до цього свята. Особливо чекали його діти. Ввечері хтось із найповажніших в родині, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в доброго Миколая, заходив до оселі з подарунками, які заздалегідь готували батьки, знаючи уподобання кожного дітлаха.
Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк.
Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.
Влаштовували і в школах цікаві вистави, де головною дійовою особою був святий Миколай.
На честь св.Миколая створено чимало пісень, зокрема і релігійного характеру.
Практично в кожній оселі були ікони св.Миколая, оскільки, як уже говорилось, він захищав усіх бідних і знедолених.
У цей день завбачали погоду: як впаде великий іней, то буде гарним врожай хліба, якщо мороз, то також на добрі хліба й городинку.