Цього дня ми святкуємо очікуване всіма дітьми свято — Миколая. У перекладі з грецької Миколай означає «перемагаючий народ». Святий Миколай жив близько 1700 років тому у Мир-Лікійській місцевості в Малій Азії, його батьки, Феофан і Нонна старанно і з любов’ю виховували свого одинака. Отримавши спадок, Миколай роздав його бідним. Обрання Миколая єпископом міста Міри в Лікії супроводжувалося знаменнями і видіннями. На період правління імператора Костянтина припадають численні розповіді про заступництво Миколая за несправедливо засуджених, про дива, які він творив за життя і після смерті. За переказами, він допомагав найчастіше таємно, особливо тим, хто соромився просити. Миколая вважають покровителем дітей та заступником рибалок і моряків, усіх тих, хто потребує його захисту. Святого Миколая вшановують двічі на рік: 22 травня і 19 грудня.
На честь Миколая в усьому християнському світі збудовано чимало храмів, до нього в молитвах звертаються мандрівники та подорожні. Належить Миколай Чудотворець до так званих святителів (церковних ієрархів).
В Україну культ Миколая прийшов водночас із прийняттям християнства. Святий Миколай у нас завжди був покровителем і заступником усіх дітей. А оскільки він був втіленням кращих моральних якостей, то був і вимогливим навчителем. Тому батьки часто зверталися до образу Миколая як мудрого наставника дітей, і особливо перед святом нагадували дітям про те, що вони мусять бути чемними і побожними.
У цей день діти чекають на нього з особливим нетерпінням: вони знають, що за їхню слухняність та працьовитість святий Миколай принесе їм безліч подарунків. Тож намагаються бути протягом усього року саме такими: нелінивими, доброзичливими, старанними.
Звичай обдаровувати дітей уночі проти св. Миколая (з 18 на 19 грудня) є чи не у всіх християнських народів. Ця добра традиція прийшла в Україну з Європи й утвердилася на західних землях, де в цей день печуть спеціальне печиво «миколайчики» і частують ним усіх дітей.
Існує повір’я, що Миколай кладе подарунки слухняним дітям під подушку. За іншою версією — у глиняний полумисок, який увечері, перед сном, діти ставлять на підвіконня. Одне слово, у кожної місцевості свої традиції: діти знаходять подарунки і в чобітку, який заздалегідь ставлять біля порога кімнати, і в шкарпетці на стільчику біля ліжка, а інколи — просто на столі.
Подарунки один для одного іноді готують і дорослі. Вони дарують їх тим, хто протягом року не скупився на добрі справи.
Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, говорить і те, що майже в кожній домівці були його ікони, бо він захищав усіх бідних та знедолених.
Стежили ще й за такими речами: хто першим прийде вранці до хати, той буде першим «полазником», і звичайно ж, бажано, щоб це була не жінка. Не дуже добре, якщо в цей день хтось інший, а не господар, перейде через подвір’я першим. Тому кожний господар у цей день (а також на Різдво, Новий рік) встає раніше, ніж завжди, та йде поратися біля худоби, примовляючи слова подяки, звернені до Бога.
Після Миколи повсюди в Україні починалися вечорниці. Коли ж починався Великий піст, вечорниці припинялися — гріх. Розрізняли вечорниці й досвітки. Якщо дівчата й хлопці йшли додому опівночі (з першими півнями), — це вечорниці; якщо ж, бувало засиджувалися аж до третіх півнів (3-4 година), то це були досвітки.