Скальковський Аполлон (1808-1898)

Скальковський Аполлон (1808-1898) — відомий український письменник, етнограф, історик. Народився в Житомирі, в дворянській родині. Освіту здобував у Віденському університеті (1823-25) та на юридичному факультеті Московського університету (1825-27). З 1828 перебував на державній службі в Одесі, зокрема в канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора. З 1845 очолював Головний статистичний комітет Новоросійського краю. Був одним із засновників Одеського товариства історії і старожитностей. З 1856 — член-кореспондент Петербурзької АН. У своїх працях «Історія Нової Січі або останнього коша Запорізького» (1841), а також—«Хронологічний огляд історії Новоросійського краю. 1730-1823», «Перше тридцятиріччя історії м. Одеси. 1793-1823» та інших, показав шляхи відродження українського козацтва після зруйнування російськими військами Запорізької Січі. Його ж перу належить праця «Наїзди гайдамаків на Західну Україну в XVIII ст. 1733-1768» (1845), в якій А. Скальковський досить критично поставився до гайдамацького руху, засуджуючи прояви його жорстокості та релігійно-національного фанатизму.