В деякому противенстві до першої половини XVIII ст., коли то скульптура не мала сприятливих умовин для свого розвитку, в другій половині цього ж століття зустрічаємо в Україні чимало талановитих скульпторів, яким належить ряд орнаментальних робіт у формі прикрас монастирів, дзвіниць, іконостасів, мідних оправ до книжок, тощо. Переважає в них рослинний орнамент у формі гілок, квітів і листя, а теж зображення людських постатей. З творів прикладного мистецтва ця декоративна манєра переноситься теж до української архітектури, як свідчить про це декоративне оздоблення Мгарського монастиря та дзвіниці Софійського собору. Чудовим зразком самостійного, сюжетом-образного значення, є скульптурний рельєф, висотою 2.5 м., виконаний з міді, архангела Михаїла, покровителя Києва, що прикрашує вежу київського ратуша.
На другу половину XVIII ст. припадає розцвіт діяльності С. Шалманова, творця численних іконостасів і скульптур, в яких він виявив тонке розуміння національних особливостей українського мистецтва (міський собор у Полтаві, Мгарський монастир, церква св. Покрови в Ромнах). Цей талановитий різьбар багато років виконував замовлення Запорізької Січі, а після її зруйнування і запроторення на Соловки останнього кошового Калнишевського, який ним опікувався, він теж безслідно пропав.
У рококовому стилі, коли то скульптура стала важним елементом архітектури, маємо декілька тонко викінчених і легких формою іконостасів, як напр. св. Софії (1747), Андріївської і Успенської церкви (всі в Києві).
Скульптура рококового стилю процвітала особливо в західній Україні, де в половині XVIII ст. працювали такі талановиті скульптори, як Фесінгер, Осінський і, особливо, Пінзель. У Львові, в селі Підгірцях (Золочівщина) і в Збаражі вони створили на фасадах церков і костелів чимало скульптур. Особливою експресією відзначаються скульптури Пінзеля на соборі св. Юра у Львові, а до його краси чимало причинилися два інші видатні скульптори, а це С. Стажевський і Мих. Філевич. Найвизначнішими українськими скульпторами останньої третини XVIII ст. були Матвій Полейовський та І. Оброцький. їх твори були відомі не тільки в Україні, але й поза її кордонами.
Окрему главу в історії української скульптури творять майстри дерев’яної скульптури Галичини і, зокрема, Закарпаття, а з них найвидатнішим був майстер-золотар І. Равич. З-під талановитих рук цих мистців у Львові, Жовкві, Станиславові, Бучачі, Яворові, виходили чудові іконостаси, кивоти, рами вікон, свічники та інші різьби. З цих останніх — на окрему увагу заслуговують різьблені хрести, культура яких сягає дуже давніх часів, бо різьблення з дерева було традиційним зайняттям багатьох поколінь. Виробляли їх звичайно по монастирях, були вони здебільша семираменні, з тонко різьбленим орнаментом і фігурними мотивами.
Починаючи з половини XVIII ст. розвивається т.зв. статуарна різьба яка наближається до класицизму. Такими є статуї собору св. Юра, «Геракль» на бучацькому ратуші, фігури муз і гетьманів на будинку Малоросійської Колегії в Глухові. Багато з них знищила ворожа рука ще в XIX ст., а небагато збереглося в музеях Києва, Харкова, Кам’янця Подільського і Львова.
Скульптура XVIII ст. (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)