Степан Васильович Руданський народився 7 січня 1834 року в селі Хомутинцях на Вінниччині в сім’ї сільського священика.
Батько поета, що свого часу закінчив духовну семінарію, тільки й мріяв про вищу освіту для сина. Мати, за спогадами сучасників, була типовою старосвітською матушкою.
Діти Руданських (а їх було п’ятеро), зіп’явшись на ноги, ставали до роботи в домашньому господарстві, особливо в гарячу пору окнив. Степан багато й охоче працював у полі, любив теслярувати, захоплювався рибальством. Він постійно бував серед простих селян і наймитів, приглядався до їхнього життя. Це й визначило демократичний світогляд майбутнього поета.
У Хомутинцях школи не було. За тодішнім звичаєм, Степан навчався у дяка та в батька. 1841 року хлопця віддано на вісім років до Шаргородської бурси — духовної школи. Тут половину учбового часу відводилося на «штудіювання» предметів церковно-релігійного змісту, а найпоширенішим «заохоченням» до навчання були різки. Хабарі, здирства, знущання сильнішого над слабшим вваотлися звичайним явищем. У побуті панували крадіжки, пияцтво, гра в карти. Незважаючи на такі нелюдські умови, Степан Руданський закінчив бурсу успішно, а І849 рокг/ вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії.
Семінарію Степан Руданський закінчив 1855 року. Як одного з кращих учнів, його відрядили вчитися до Петербурзької духовної академії. Та, відчувши певну самостійність, юнак вирішив, всупереч волі батька й духовних отців семінарїі, вступити до Петербурзької медико-хірургічної академії. Це й спричинилося до конфлікту між сином та батьком, який відмовився подавати синові будь-яку матеріальну допомогу.
Вчитися в академії було нелегко. Сувора дисципліна, сувора обстановка, цілорічні заняття мали виробити в студентів витривалість, загартувати до всіх злигоднів майбутньої служби військового лікаря. Жити доводилось на околиці, де були дешевші квартири, часто недоїдати. Тож не дивно, що по кілька студентів кожного року помирало. Захворів на сухоти і Степан Руданський.
Ще під час навчання в семінарії Степан Руданський зацікавився творами І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Гоголя, М. Некрасова. Особливий вплив на нього мав Шевченків «Кобзар».
У Кам’янці-Подільському він пише свої перші ліричні твори, присвячені коханій.
У Петербурзі, де вирувало громадське й літературне життя, Руданському легко було познайомитися з передовими діячами культури. Можливо, він був знайомий і з самим. Шевченком, який після заслання особливо полонив серця передової молоді своїми революційними творами. В усякому разі, саме тоді з’являються друком вірші молодого поета у щойно організованому українському журналі «Основа». Це були «Гей, гей, воли!» та «Повій, вітре, на Вкраїну…»
Спробував С. Руданський усе написане до 1860 року зібрати в одну книжку і видати. Три рукописні зошити склали «Співомовки козака Вінка Руданського», однак світу не побачили.
На час закінчення академії хвороба поета різко загострилась, і його було призначено на посаду міського лікаря в Ялті.
С. Руданський залишив після себе чималу літературну спадщину: балади, ліричні вірші, сатирично-гумористичні співомовки, поеми, казки, байки, переклади. В українській літературі він є одним з перших поетів-ліриків, які після Шевченка продовжували соціальну, антикріпосницьку тематику.
Найвизначнішим доробком поета залишаються співомовки, коротенькі, здебільшого на три-чотири строфи
гумористично-сатиричні вірші, прибрані в легку коломийкову форму. В них С. Руданський, за висловом І. Франка, виявив себе «найоригінальнішим і заразом найбільш народним».
Перші свої співомовки поет почав друкувати 1859 року в тижневику «Русский мир». І лише у 80-х роках п’ятдесят п’ять співомовок опубліковано І. Франком у журналі «Зоря». Відтоді вони здобувають любов і визнання українського читача й часто передруковуються у різних виданнях. Ними захоплюються і дорослі, і діти. Подекуди ці твори сприймалися як народні, про існування автора ніхто не здогадувався.
Серед юних читачів найбільшу популярність мають такі співомовки, як «Добре торгувалось», «Почому дурні», «Чи далеко до Києва?», «Баба в церкві», «Не мої ноги», «Жалібний дяк», «Вовки». Не раз окремим виданням виходило «Переслів’я», сповнене іскристого народного сміху, виконане в легкій, сприйнятній для дітей формі.
Користуються пошаною у юних читачів і переклади С. Руданського, зокрема його переклад «Слова о полку Ігоревім».
Зима. Завиває лютий сівер за вікнами перехнябленої хатини, що притулилася край болота на околиці Петербурга. Убогі стіни маленької кімнати ховаються в напівтемряві. Догоряє остання лойова свічка. Схилившись над столом, студент-медик Степан Руданський дописує листа братові. Хочеться так багато сказати — і доброго, й поганого. Це ж уже ні копійки не лишилося за душею.
А взуття, одяг обносилися. Від батька помочі ніякої. Сердиться старий, що не в духовну пішов… Щоправда, ось «Основа» надрукувала декілька віршів. Поет! А грошей… Та чи попросиш їх у брата? Сам не багач… Тільки й радості, що віршується потроху. Виливається туга сумними рядками. У грудях знову щось запекло. Зірвався кашель. Невже сухоти? Надломлять вони тіло, висушать серце…
У своїх творах поет відстоював право народу на свободу, нищівно картав представників експлуататорського класу — панів, підпанків, служителів церкви та різних релігійних культів. Боротьба за демократичне реалістичне мистецтво була притаманною рисою С. Руданського. Гуманізм і любов письменника до простих людей-трудівників яскраво виявилися під час епідемії холери, що вибухнула в Таврії 1872 року. Саме тоді С. Руданського призначили карантинним лікарем (без платні). Він гостро виступив проти князя Воронцова та графа Мордвинова, які ладні були віддати населенню забруднену нечистотами рибу, аби не втратити власного зиску.
Проти письменника почалася шалена кампанія, його хотіли звільнити з роботи й перевести в глухе повітове місто Перекоп. В цей час він, рятуючи життя хворим, сам тяжко захворів на холеру і 23 квітня 1873 року помер.
Поховано С. Руданського в м. Ялті.