Степовий похід

Степовий похід — похід, здійснений донським козацьким загоном «білих», під командуванням походного отамана генерала Петра Попова (1867- після 1953). На кінець лютого 1918, коли розпочався цей похід з Дону через Сальські степи (а тривав він до травня 1918), в загоні налічувалося 1500 бійців, 5 гармат і 40 кулеметів. Поблизу станиці Хомутовської (на Дону) відбулися переговори між представником командуючого Добрармією генерала Л. Корнилова і П. Поповим щодо приєднання його загону до Добровольчої Армії, але отаман Попов відмовився, заявивши, що не бажає залишати рідного краю, що він хоче дочекатися «пробудження» козацтва, щоб потім очолити його боротьбу проти «червоних». Загін, з яким Попов виступив 25 лютого 1918 з Новочеркаська, перед захопленням міста «червоними», складався з донських козаків та юнкерів Новочеркаського військового училища, яке готувало офіцерів для козацьких військ. На посаді походного отамана Донського козацького війська П. Попов перебував до лютого 1919 року, тобто до часу, коли цю посаду було ліквідовано. В 1920 він емігрував за кордон. Основної своєї мети Степовий похід отамана досяг: він дозволив зберегти значну частину донських козаків та юнкерів, які згодом продовжили боротьбу проти радянської влади на Дону. З лютого 1919 загін Попова став основою для формування Донської армії, котра перебувала у складі Збройних Сил Півдня Росії. Командуючим Донської армії було призначено генерала Володимира Сидорина, котрий, ще в чині полковника, розпочинав Степовий похід на посаді начальника штабу загону Попова.