Суворовцева (Олицька) Надія (1896-1985) — історик, літератор, громадська і політична діячка. Народилася в Києві, в родині українських інтелігентів.
В 1913 навчається на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих Бестужевських курсів у Петербурзі. В 1917 — студентка Київського університету. Закінчує також «консулярну академію», яка дає право працювати на дипломатичних посадах. Працює в міністерстві закордонних справ Директорії Української Народної Республіки. З грудня 1918 — в еміграції. В 1919 — вступила до Віденського університету. Друкує новели та оповідання в періодичних виданнях Австрії, Канади, СІЛА. Перекладає українською твори Ч. Діккенса, В. Скотта, а німецькою — твори В. Стефа-ника та В. Короленка. В 1925 повертається в Україну і живе в Харкові. В 1925 стає аспіранткою на кафедрі історії культури України Харківського університету. В 1927 заарештована агентами комуністичної охранки ДПУ і засуджена на 5 років камери-одиночки, як «ворог народу». Згодом ще неодноразово засуджена, перебувала в комуністичних концтаборах та на засланні до 1954 року. В 1954 амністована, в 1956 реабілітована «через відсутність складу злочину». Після повернення в Україну, публікує в різних періодичних виданнях свої «Спогади», оповідання з циклу «Колимські силуети», статті про Леся Курбаса, Олександра Олеся, Олеся Досвітнього. Козацька тематика в її творчості та науковій діяльності засвідчена дисертаційною роботою «Богдан Хмельницький і ідея української державності», яку вона захистила в червні 1920, у Віденському університеті. Надія Суровцева була першою жінкою-українкою, яка отримала — за цю дисертацію — за кордоном ступінь доктора філософії.