Біографія кортко: Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська обл.) в сім’ї селянина-кріпака.
Безрадісним було Тарасове дитинство: дев’яти літ лишився він без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи, на одинадцятому році втратив батька.
До всього цікавий, допитливий, хлопець змалку виявив особливу пристрасть до малювання: вугіллям, крейдою, олівцем малював він і на папері, і на дверях, і на стінах, навіть пробував «дійти науки» в маляр а-диякона в містечку Лисянці та в дячка-маляра в с. Тарасівці. Але, навчившись у них лише розтирати фарби й сяк-так читати, Тарас протягом кількох літ наймитує в попа, кухарчукує на панській кухні, прислуговує панові…
Восени 1829 року Шевченко-підліток з валкою свого пана Енгельгардта прибуває до м. Вільна (тепер Вільнюс). У цьому старовинному місті Литви він прожив більше року, зазнавши багатьох прикрощів і пізнавши першу радість: пан надумав вивчити його на домашнього художника і дозволив учитися малювати.
Узимку 1831 року Енгельгардт забирає Шевченка до Петербурга, тодішньої столиці Росії. Тут його законтрактовано цеховому майстрові живопису Ширяеву. Випадкове знайомство з художником-земляком Сошенком відкрило перед юнаком шлях до справжнього мистецтва: на малюнки кріпака звернув увагу відомий художник К. Брюллов, відзначив його виняткові здібності. Тоді ж нові друзі Шевченка вирішили викупити його з кріпацтва.
І 22 квітня 1838 року його очам відкрився новий світ волі й навчання у залах Академії художеств.
У цей же час на повний голос заспівала його мелодійна муза, і 1840 року світ побачила книжка поезій «Кобзар», якій судилося покласти початок новому періоду в історії української літератури.
1843 року поет вирушає на рідну Україну. Головну увагу в цей час він приділяє образотворчому мистецтву, замислює грандіозне видання «художньої енциклопедії» — альбомів «Живописна Україна».
Після восьмимісячного перебування на батьківщині Т. Шевченко повертається до Петербурга. 1844 року виходить у світ перший випуск «Живописної України». Розум і серце Т. Шевченка хвилюють враження, здобуті під час відвідання рідного краю. Він читає знайомим свої нові поезії, в яких таврується панство й самодержавство, переписує їх в альбом «Три літа» (1843—1845), не розраховуючи на можливість друкування в умовах жорстокої цензури.
Ранньої весни 1845 року, по закінченні Академії художеств, здобувши звання вільного художника, Т. Шевченко виїоісджає на Україну. Передові кола громадськості радо й захоплено приймають свого поета.
1846 року Т. Шевченко стає членом таємного політичного товариства — Кирило-Мефодіївського братства, очоливши його революційно-демократичне крило. Через рік учасники цього товариства були заарештовані. Під час обшуку в Т. Шевченка знайдено революційні твори «Заповіт», «Сон», «Кавказ», і без слідства й суду його заслано рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус, а звідти — в Орську фортецю. Царським наказом йому заборонено писати й малювати. Жахливішої кари важко було підшукати для геніального поета й художника.
У неймовірно тяжких умовах заслання, солдатської муштри, диких звичаїв, що панували серед офіцерства, Т. Шевченко «карався, мучивсь, але не каявсь» понад десять літ. І хоч якими нестерпними були ці роки, він, незважаючи на заборону й доноси, і далі творив — малював і писав. У 1848—1849 роках його як художника використав капітан-лейтенант Бутаков у своїй експедиції по обстеженню Аральського моря. Тут під час зимівлі на острові Кос-Арал поет написав багато нових творів. Однак навесні 1850 року надійшов на Т. Шевченка донос про порушення ним царського наказу. Друзі встигли заховати в себе поетові «захалявні книжечки» й малюнки, а його самого, поки провадилося слідство, власті арештували в Оренбурзі й відправили до Орська. Восени поета було заслано до «безграничной тюрьмы» — Новопетровського укріплення (тепер Форт Шевченка), на півострові Мангишлак, що на східному березі Каспійського моря.
Це були найтяжчі дні в житті Т. Шевченка. За ним встановили найсуворіший нагляд, стежили, щоб при ньому не було ні паперу, ні олівця. Лише згодом, коли нагляд трохи послабився,
Т. Шевченко знову береться за перо і пензель. За час перебування у Новопетровському укріпленні він намалював ряд картин, написав повісті російською мовою, з яких до нас дійшло дев’ять.
Аж у червні 1857 року Тараса Шевченка звільнено з заслання. Рибальським човном дістався він до Астрахані, звідти пароплавом до Нижнього Новгорода. Тут його на декілька місяців затримали, поки дали дозвіл виїхати до Москви, а потім до Петербурга. У Петербурзі поет знайомиться з М. Чернишевським, М. Некрасовим, М. Курочкіним, О. Толстим, зустрічається з «соизгнанниками оренбургскими», польськими революціонерами Сераковським, Желіговським, Станевичем. Здружується з талановитим актором-негром Айрою Олдріджем.
Заслання не зломило революційного духу поета-борця, не згасило його бунтарського запалу. У своїх нових віршах він закликає народ «добре вигострить сокиру» для боротьби за волю.
З такими думками Т. Шевченко виїжджає на Україну влітку 1859 року. Зустрічається з родичами, з кріпаками, яким доводить у розмовах, що можна жити без потсів, панів і царів. Та поліція пильно стежила за поетом, і незабаром його було заарештовано.
Сонце на небі підбилося вже височенько, а Тарас Григорович ще й ріски в роті не мав. Його кремезна постать, у сірому парусиновому пальті й селянському солом’яному брилі, зранку все метляла понад Дніпром, де поет підшукував місцину для майбутньої оселі. Тож він і запросив своїх сподорожників під стару гіллясту липу пообідати. Почав розпитувати їх про життя кріпаків, про недавне селянське повстання у Канівському повіті, про ставлення поміщиків до можливої реформи. Несподівано з-за кущів продерлося до гурту двоє юнаків. їм кортіло познайомитися з петербурзьким поетом, що вирішив оселитися в цих місцях, і один з них, одягнений у фрак, в білих рукавичках, безцеремонно відрекомендувався: «Дворянин Козловський».
Коли обірвана розмова відновилася, Козловський і собі встряв, сказавши, що цар, мовляв, потурбується про мужиків, домовившись із поміщиками. Далі згадав щось про бога й духівництво…
— Але ж цар сам залежить від панів! — не втримався Тарас Григорович і гнівно додав: — Дурень ти, коли віруєш у бога й царя… Хто вірить їм> той ніколи не звільниться ні від панів, ні від попів.
Ненависть до визискувачів, любов до людей праці все життя не давала спокою Шевченкові. Адже він вийшов із гущі народу, жив його болями, муками, й радощами…
Це вже втретє.
Заборонивши Шевченкові жити на Україні, поліція не спускала свого ока з поета і в Петербурзі, де минули його останні тривожні літа.
Однак 1860 рік виявився щасливішим для Шевченка. Цього року Рада Академії художеств надала йому звання академіка-гравера, цього ж року вийшов у світ «Кобзар» українською мовою і в
перекладі на російську мову. В другій книжці журналу «Народное чтение» за цей же рік надруковано поетову автобіографію.
Серед небагатьох прижиттєвих видань Т. Шевченка особливе місце посідає остання його книжка — «Букварь южнорусский» (1861), складений з кращих зразків усної народної творчості та частково з власних творів. Ця книжка, розрахована на учнів недільних шкіл, була першою дитячою демократичною читанкою на Україні. Вона стала найкращим дарунком для дітей, до яких поет виявляв щиру любов протягом усього свого життя.
Шевченкові поезії «Маленькій Мар’яні», «Мені тринадцятий минало», «І золотої й дорогої», «На великдень на соломі»,
«Якби ви знали, паничі!», «Дівча любе, чорнобриве!», «Тече вода з-під явора» та десятки інших стали улюбленим читанням багатьох поколінь дітей.
Тяжко хворий, одірваний від рідного народу й батьківщини, Шевченко 10 березня 1861 року помер. Поховали його на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні того ж року домовину поета перевезено на Україну й поховано, як він сам заповідав, на Чернечій горі біля Канева.
Творчо використовуючи ідейно-художні здобутки передової російської і української суспільної думки та літератури, багату українську народну творчість, Шевченко вивів українську літературу на широкий шлях народності й реалізму, поклавши початок створенню українського письменства світового значення.
Він став родоначальником революційно-демократичного напряму в нашій літературі. Його творчість і революційна діяльність мали величезний вплив на весь дальший розвиток української літератури, на видатних її творців. Майже всіма мовами світу перекладено Шевченків «Кобзар». Вшанування пам’яті поета стало всенародною традицією в нашій країні.