Доволі важним чинником у загальному розвитку української культури східних і західних земель України того часу був, безперечно, театр, який перейшов своєрідну еволюцію.
Паралельно із ступневим розвитком світського професійного театру в першій половині XIX ст., по багатьох містах України організовувались аматорські театральні вистави і вони в другій половині XIX ст. були дуже популярними. їх традиція сягала ще кінця XVIII ст. (Харків), а на початку XIX ст. різні вистави організували студенти Ніжинського ліцею, (у яких м.ін. брав участь М. Гоголь), у Полтаві (з участю Котляревського), де ставились спершу п’єси російською, а згодом українською мовою.
І треба відмітити, що аматорський театр в Україні йшов нога в ногу з професійним і був одним з важних атрибутів національно-культурного відродження. Особливо у 50-60 роках в багатьох містах України організовуються аматорські вистави, а їх ініціаторами стають колишні кирило-мефодіївські братчики та письменники (як от перекладач Гомера — П. Ніщинський). Приймала в них ентузіястичну участь і молодь. Відбувались такі вистави з участю гімназійних учнів в Немирові, Чернігові, в Бобринці на Херсонщині, з участю таких пізніших визначних корифеїв українського театру як М. Кропивницький чи Тобілевич.
В середині 60-их років видатний аматорський гурток був організований в тодішньому Елисаветграді (Кіровоград) на Херсонщині, а брала в ньому участь місцева інтелігенція, що повела там серед простолюддя доволі гарну культурно-освітню роботу.
У 70-их роках такий аматорський театр сформувався у Києві при родині Ліндфорсів, а очолювали його М. Старицький і М. Лисенко. Акторами-аматорами виступали в ньому відомі культурні і громадські діячі, і для цих київських аматорів Старицький написав водевіль «Як ковбаса та чарка» і «Різдвяна ніч», а музику до них доробив М. Лисенко. І київські аматорські вистави, хоч не довго вони існували (обірвав їх Ємський указ 1876 p.), мали своє особливе значення. Це була перша спроба створити справжній український театр не тільки з національним, але при тому ідейним репертуаром. І ці спроби зробили своє: вони зробили враження і на громадянство, і на російську адміністрацію. Ці вистави показали, що український культурний рух виходить на ширшу дорогу, а українська мова перестає бути мовою для ..хатнього вжитку”. Якщо йдеться про репертуар, то поруч побутово-етнографічних п’єс ставились тоді і спроби української історичної драми (М. Костомарова), а крім Котляревського, Квітки, чи Шевченкового «Назара Стодолі» дуже популярним твором того часу була оперета Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» з 1863 р. Цього ж самого року виставлено її в столиці Петербурзі, де вперше публіка почула українські мелодії.
Театр другої половини ХІХ ст. (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)