Багата на таланти українська земля. її прославили люди, які народились і зросли на ній, славетні літератори, митці, науковці, громадські. державні, церковні й військові діячі. До таких видатних людей належить і отець Тимофій Бордуляк — український письменник, церковний та громадський діяч, учитель і просвітянин.
Народився Тимофій Бордуляк у 1863 р. у с. Бордуляки, у селянській родині. За легендою, його далекий предок був козаком у Б. Хмельницкого і брав участь у битві під Берестечком. У бою був тяжко поранений, але спромігся дійти лісами до місця, де його, знесиленого, знайшли люди, допомогли й вилікували. Тут він і залишився, одружився та побудував собі хату в лісі. Відтак його нащадки утворили село Бордуляки.
У родині Гната і Єви Бордуляків (дівоче прізвище — Кузик) було семеро дітей: Тимофій, Віктор. Лука, Григорій. Андрій, Марія й Ганна. Родина була глибоко ре.тігійн6ю та національно свідомою. Тимофій від матері перейняв любов до казок. пісень яких вона знала дуже багато, а в батька навчився наполегливості в праці. Дитинство майбутнього письменника проходило серед мальовничої сільської природи.
У селі школи не було, тож коли хлопцеві минуло сім років, він пішов до школи в селищі Станиславчик. Кожного дня ходив пішки лісом понад п’ять кілометрів.
Тимофій закінчив початкову школу в 1876 р. Наполегливість, чудова пам’ять, любов до книги допомогли йому підготуватися і восени того ж року успішно скласти іспити до Львівської гімназії. Там він був одним із найкращих учнів, захоплювався вивченням латинської, грецької, німецької, російської і французької мов. З метою поліпшення матеріального становища давав приватні уроки. Почав складати вірші, які записував у спеціальний зошит під назвою Сагтіпа. З великим інтересом знайомився з творами Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Г. Гейне; Н. Ленау.
Гімназисти таємно приходили на звіти й концерти до Академічного братства, де слухали лекції, реферати, брали участь у дискусіях. Там письменник-початківець познайомився з І. Франком. І. Белеєм, М. Павликом.
У 1884 р. Тимофій, закінчивши гімназію, вступив на богословський факультет Львівського університету, крім засвоєння теологічних наук, він займався літературною освітою та вивчив арабську, староєврейську, сирійську і халдейську мови.
У 1887 р. Т. Бордуляк віддав для друку кілька своїх творів із зошита Сагтіпа професору Г. Цеглинському, який був редактором журналу «Зоря». Оскільки з усіх творів було надруковано лише «Русалку», засоромлений хлопець більше не звертався до професора, про що із часом дуже жалкував.
У 1888 р. Тимофій закінчив університеті одружився з Антоніною Косович, дівчиною з відомого священицького роду. Висвятившись на священика та отримавши право вчителювати у школі, у липні поїхав у с. Утіховичі, що на Перемишлянщині. До його парафії належали три села з трьома церквами й школою. Незважаючи на великий обсяг душпастирської роботи, Бордуляк переклав і надрукував у газеті «Діло» (1890) повість 1. Тургенева «Часы».
У березні 1890 р. переїхав працювати до с. Голгоча, на Підгаєччину, й оселився з сім’єю в сусідньому С- Заставці. Там він одержав листа від професора гімназії Д. Гладиловича. який докоряв Йому за мовчання в літературі. Думку цієї доброї, розумної і справедливої людини Тимофій дуже цінував. Між ними зав’язалося листування. І Бордуляк знову взявся за перо. Так виник «Осінній сонет», який Д. Гладилович надрукував у «Зорі». Окрилений публікацією та підтримкою з боку свого наставника. Т. Бордуляк написав оповідання «Дай, Боже, здоровля корові!» та «Мати», котрі були опубліковані в газеті «Діло», і поезії «Я — чоловік». «Діс». «Сівач», «З зимових сонетів», «Нетямущим», що також побачили світ у журналі «Зоря».
У Заставцях Т. Бордуляк написав оповідання: «Дід Макар», «Самітна нивка», «Бузьки», «Для хорого Федя». «Бідний жидок Ратиця». «Іван Бразилієць» та ін.. в яких розповідалося про бідне життя селян, нестерпний тягар податків та селянську еміграцію. Його твори високо оцінили І. Франко, О. Маковей, П. Грабовський. М. Коцюбинський, з якими о. Тимофій активно листувався у цей час. Іван Франко переклав польською мовою оповідання «Дай. Боже, здоровля корові!».
Смерть у 1892 р. професора Д. Гладиловича. який був наставником, другом, порадником та однодумцем Т. Бурдуляка. стала для нього величезною непоправною втратою.
У 1893 р. Т. Бордуляк переїхав до с. Городище Тернопільського повіту, де продовжив творчу діяльність. Там він написав такі твори, як «Жура», «Діти». «Нічний привид». «Рішучий крок», «Михалкові радощі». В них також описувалося життя бідного селянина.
У Городиші в сім’ї Бордуляків народилися діти: Тит. Наталя і Віктор.
У 1903 р. у Києві вийшла збірка письменника «Оповідання з галицького життя». Газета «Киевские отклики» надрукувала рецензію, актор якої поставив цю збірку поряд із творами І. Франка.
Разом зі священицькою і літературною діяльністю о. Тимофій брав активну участь у громадському житті, захищав селян від сваволі сільської влади, від несправедливого суду, виступав проти полонізації українців, дбав про поширення освіти. У 1900 р. він організував дві школи (у Городищі та Носівці) з українською мовою навчання, заснував осередок «Просвіти», став його головою, розпочав будівництво нової мурованої церкви, замість старої дерев’яної.
У 1903 р. Т. Бордуляк отримав запрошення на свято відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві. Однак через фінансові труднощі не зміг поїхати, тож надіслав д,ая ювілейного альманаху психологічний нарис «Жура».
Село Городище розміщувалося в глушині — без пошти, без залізничного сполучення, далеко від головних шляхів. Тому, щоб мати постійний контакт із літературними колами. Бордуляки в 1905 р. переїхали до с. Великий Ходачків. Тут у сім’ї письменника народилася четверта дитина — Марія.
У Великому Ходачкові Т. Бордуляк написав такі оповідання, як «Майстер Федь Триндик», «Вістка». «Передновок», «Прохор Чиж», «Ювілят». крім того, він займався перекладами. У 1909 р. його обрали головою сільського осередку «Просвіти», членом шкільної управи. Письменник допоміг заснувати кооперацію «Сільський господар». позичкові каси. Згодом його призначили ординаторським шкільним комісаром із контролю за навчанням релігії в навколишніх селах.
На початку Першої світової війни у Великому Ходачкові велися запеклі бої. Село з присілком було вщент зруйновано. Багато селян померло від ран. тифу та інших хвороб. Надзвичайно важкий період був і в житті письменника. У його помешканні розірвався снаряд, було знищено цінні речі, бібліотеку та. рукописи, а в хаті майже постійно квартирували військові.
Після війни запанувала польська влада, почалася пацифікація. Треба було захищати селян вій польського впливу, який зростав за підтримки влади.
До душпастирської служби о. Тимофій ставився дуже сумлінно. Кожну недільну чи святочну проповідь він готував ґрунтовно, добирав численні приклади, духовні повчання, писав детальні тези, частина з яких збереглася в родинному архіві.
Часто відвідував селян в їхніх домівках, виконуючи різні священицькі обов’язки. При цьому давав людям корисні поради, вів із ними розмови, переймався їхніми проблемами І з цього черпав нові теми для своїх творів.
На початку 1920-х рр. Львівська архієпархія нагородила о. Тимофія крилошанською відзнакою, а через 10 років він був призначений радником Митрополичої консисторії, з правом носіння фіолетового ковпака й червоного пояса.
На матеріалі, зібраному підчас війни, Т. Бордуляк написав оповідання: «Батюшка Спирідіон». «Татаре», «Варочка». «Молитвеник»; перекладав «Слово о полку Ігоревім», окремі твори Софокла, Саллюстія.
Чимало літературознавців помилково вважають. що Т. Бордуляк у 1920-1930-х рр. не займався літературною діяльністю. Незадовго до свого 70-річчя письменник у листі до в. Радзикевича писав: «Щодо моїх літературних творів то я маю такий плян; всі ті оповідання й нариси, що надруковані в збірці під ніазвоюі Ближні» 1899, і ті оповідання, які опісля були надруковані по фейлетонах різних часописів, і ті речі, які у мене знаходяться в рукописах і які я тепер пишу, і то інтенсивно пишу, щоб «відбити» за той час. який я стратив через війну і через інші перешкоди, які потім наступили. — видати в своїм часі у кількох томах, і я певний того, що таке видання моїх творів буде добрим вкладом в українську літературу, і що я їх не постилаюся. Але його мріям здійснитись не судилося. в кінці 1935 р., їдучи на уроки в с. Забойки.
Т. Бордуляк застудився і тяжко захворів, і6 жовтня 1936 р. він помер. Поховали о. Тимофія в с. Великий Ходачків.
Т. Бордуляк у міру своїх сил і таланту служив справі розвитку української літератури і на цьому шляху домігся значних успіхів. Саме в літературній спадщині письменника з найбільшою повнотою виявилися його демократизм, гуманізм, любов до трудящого селянства і видатний талант художника слова, що є цінним надбанням вітчизняної літератури, яке слід вивчати і популяризувати