Введення (Введіння) — християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу різноманітних обрядів за старих часів. У народі казали: «Введення прийде, свят наведе». І справді, після Введення (Введіння, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Третя Пречиста) була ціла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі. В окремих місцевостях у цей день починали якусь роботу, що, за повір’ям, мала забезпечити успіх протягом усього року. Загалом же святкували по-різному, але скрізь була одна тенденція — накликати багатство та добробут для сім’ї на наступний рік. Обря-додії тією чи іншою мірою були близькими до різдвяних та новорічних. Раніше особливу увагу приділяли певним обрядам, що стосувалися обробітку конопель.
Із Введенням пов’язані також численні обряди з водою. Ввечері йшли до того місця, де зливаються три річки, або ж набирали воду в трьох криницях і вдома пропускали її через вогонь: добре розпалювали два довгих поліна, далі тримали їх за кінці над череп’яною мискою, куди крізь вогонь лили воду. Наші предки свято вірили, що саме така вода є священною і дуже помічною від усіляких хвороб, а також може відганяти злі сили. Інколи це робили дівчата-чарівниці, які хотіли причарувати парубків, набираючи воду там, де зливаються три джерела.
Ще донедавна був доволі поширений «день полазни-ка». В кожній оселі з нетерпінням і острахом чекали, хто першим на Введення відвідає родину (подібне маємо і на Різдво, і на Василя). Полазником називали першого відвідувача хати на свято. Це пов’язано з так званою «магією першого дня» — вірою людей в щасливу або нещасливу прикмету. Отож стежили за тим, щоб першою до хати не зайшла жінка (не дай Бог немічна або стара) чи дівчина: такий візит вважався небажаним. Вірили, що прихід осіб чоловічої статі (та ще й з грошима в кишені) обіцяє щастя й добробут. Недоброю ознакою було щось позичати кому-небудь чи самому звертатися за позичкою. Взагалі господарі пильно стежили, щоб не впустити до хати небажаного гостя, і просто зачиняли перед ним двері. Інколи в ролі полазника був сам господар або добрий сусіда (за попередньою домовленістю).
Подекуди це свято ще називали Видення, вважалося, що назва пішла від того, що люди вірили, ніби в цей день Бог відпускає праведні душі, аби вони могли бачити (ви-діти) своє тіло.
У цей час остерігалися копати землю («земля спочиває і сили набирає»), бити праниками білизну, м’яти льон чи коноплі на терницях («бо можна придушити душу»), а хто це робив, то може бути покараний («блискавка влучить у копи під час жнив»). Під цю пору стає дедалі холодніше, земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом землю покриє».
Прикмети цього дня:
Якщо Введення мости збудує, а Микола (19 грудня) за-клинцює — зима довго лютуватиме.
На Введіння — обледеніння.
Третя Пречиста часто сніжиста.
Як прийшла Третя Пречиста — на дереві ані листа.