Український ландміліцький корпус — корпус, що складався з козаків, які охороняли Українську лінію (див.), а також виконували фортифікаційні роботи.
Ландміліціонерами ставали добровольці-переселенці, які погоджувалися селитися поблизу Української прикордонної лінії (разом із сім’ями). Ландміліціонери проходили бойове навчання, час від часу брали участь у походах російської армії та шзацгва. Самі вони вважали себе козаками і корпус їх теж прирівнювався до козацького. Переважна більшість ландміліціонерів, дійсно, була козаками і, перш ніж стати ландміліціонерами, служила на Січі, або в адміністративних полках на Лівобережній та Слобідській Україні. За свою службу ландміліціонери отримували незначну платню, а в вільний час могли займатися землеробством та промислами. Вони звільнялися від тих повинностей, які змушені були відбувати селяни. На чолі Українського Ландміліцького корпусу стояли генерали; командир — генерал-лейтенант; два його заступники в чині генерал-майорів, а також два бригадири в чині полковників. Сам корпус складався з 20 полків: 16 кінних та 4 піхотних. Для залагодження всіх справ корпусу було створено Канцелярію українського ландміліцького корпусу. Існували також Ландміліційська комісія, котра займалася набором та розташуванням нових партій ландміліціонерів, а також їх скаргами, і навіть було утворено Генеральний ландміліцький військовий суд, котрий займався всіма злочинами, в тому числі й справами тих дезертирів, які не витримували умов праці та служби на Українській лінії і пробували повернутися до свого попереднього життя.