Крім цих пам’яток дерев’яного й кам’яного будівництва, що мало народний характер, було ще церковне і світське будівництво зі сильними впливами ренесансного стилю.
Під цим оглядом передове місце належить тут Львову, якого мистецькі пам’ятки доби ренесансу займають визначне місце не тільки в історії українського, але й східноєвропейського мистецтва.
Ренесанс в Україні
Ренесанс в Україні як стиль, поширився досить вчасно, а в українськім церковнім будівництві раніше, ніж в польськім. Ренесансна архітектура більше відповідала давнішим українським традиціям старої доби. Приходило до нас ренесансне мистецтво головно з Венеції (Венецької республіки) та італійської частини Швейцарії. Це не випадок — каже В. Січинський,48 бо саме Венеція, зі своїми давнішими зв’язками з Візантією та її мистецтвом, була для нас ближчою, ніж північна сувора готика з її замкнутими формами. Сприяли теж цьому торговельні зв’язки Венецької республіки з Україною з часів Хмельницького та існування у Львові з кінця XVI і початків XVII ст. венецького консульства, що приміщувалось у Львові на Ринку.
Львівський ренесанс
Зразки ренесансного стилю з Венеції прийшли до Львова з двох культурних осередків Закарпаття — з Пряшева і Бардієва, куди вів найближчий торговельний шлях через Словаччину та Угорщину, що лучив Україну з Венецією та взагалі з Італією. І в обох цих містах маємо ряд пам’яток ренесансного стилю з ер. 1506-1609, а майстер Петро Лука з Пряшева працював у Львові в половині XVI ст. Дещо пізніше помітні впливи німецького ренесансу за посередництвом Кракова.
Ренесансний стиль у Львові з’явився в першій чверті XVI ст., а поширювали його головно італійські майстри, хоч львівські міські архіви згадують чимало майстрів з українськими або слов’янськими прізвищами. Центром будівельної діяльності Львова був Ринок з ратушею, як символом автономного устрою міст доби ренесансу. Здвигнена ще в XIV ст., розбудована під кінець XV і в половині XVI ст., була ця ратуша від реставрована майстром Лукою з Пряшева і прибрала ренесансові ознаки.
Найбільший розцвіт ренесансу у Львові припадає на 70-90 pp. XVI ст. До найстарших будов „золотого віку” львівського ренесансу належать такі будинки в Ринку, як Гепнера з 1570 p., дуже оздобний будинок т.зв. „Чорна кам’яниця” з 1577 р. (архітектор П. Красовський), яка від 20-ох років цього
століття стала Історичним музеєм міста Львова; будинок Бандінеллі, флорентійського різьбаря, відомого у Львові з того, що в 1627 р. заснував першу пошту.
Але найбільше досягнення українського ренесансу у Львові представляють собою церковні споруди. Такою є напр. тридільна і трикупольна церква св. Успення Богородиці. Церква ця — це архітектурний ансамбль, складений з трьох частин: з вежі Корнякта, каплиці Трьох Святих, (що вважається перлиною народної архітектури XVI ст.), і самої церкви. Трисвятительська каплиця, побудована архітектором П. Красовським з кам’яних квадратних плит. Вона, ніби прихована на подвір’ї, східною частиною виходить на вулицю. Головну, зовнішню стіну її прикрашають чотири подвійні пілястри з колонками, подібними до коринфських. Має вона чудовий портал зі звіриним і рослинним орнаментом, а над плоскою покрівлею будівлі піднімаються три, гранітної форми, куполи. Має отже каплиця архітектурний стиль триглавних українських дерев’яних церков, а стоїть на тому самому місці, де колись стояла дерев’яна каплиця львівського Успенського братства.
Поруч з каплицею Трьох Святителів височіє краса і гордість українського ренесансу і його найцінніша пам’ятка — Корняктова вежа. Будували її п’ять років два видатні італійські архітектори Петро з Барбони і його учень Павло Домінічі Римлянин і закінчили в 1578 р. Найвищий поверх з бароковою банею був здвигнений у 1695 р. Вежа висока на 66 м. має чітку композиційну цілість і нагадує вежу Мадонни деля Орто у Венеції. Фундатором її був член братства Константин Корнякт. До вежі прилягає тридільна і трикупольна Успенська церква прозвана теж волоською, бо на її будову жертвували теж волоські, тобто молдавські князі-господарі. Будова її тривала сорок років (1591-1631)! На урочистість її посвячення приїхав у 1631 р. митрополит Петро Могила з Києва, разом з церковним хором. Успенська церква, в наслідок заборони польського королівського уряду, була в ті часи єдиною українською церквою в центрі Львова, а Львівське братство при ній було єдиним культурно-національним центром львівських українців.
Цікавою сполукою українського народного стилю і ренесансного є дві інші архітектурні пам’ятки кінця XVI і початку XVII ст. Є ними каплиця Кампіанів, що прилягає з півночі біля Ринку до польського кафедрального собору, та каплиця Боїмів, уфундована угорським купцем Боїмом, повна різьб зверху і в середині, тоже в сусідстві цього собору.
Окреме місце в архітектурі Львова займає вірменський кафедральний собор (православний), що являє собою напластування архітектурних стилів
XIV-XVII ст., кількакратно перебудований і добудовуваний (тому різність стилів). Збудований за фонди колонії вірменських купців з околиць Підзамча, які мали саме у Львові своє єпископство, що протривало до ІІ-гої Світової війни.
Ознаки ренесансного стилю мають теж перебудови та відбудови церков старокняжих часів у Києві, Чернігові, Переяславі і Каневі.
Замки України
Будівництво кам’яних замків було поширене переважно на правобережжі Дніпра, а теж на Волині, Поділлі, в Галичині і на Буковині. Литовські і польські магнати, закріплюючи тут своє панування, будували передовсім оборонні замки-фортеці, а біля них виростали ступнево центри торгівлі, промислу, тобто міста, і вони були оборонними центрами для цілих областей. Такими були Луцьк, Володимир Волинський, Крем’янець. Перший з них існував ще з князівських часів і був спершу дерев’яний, а згодом укріплення заступила цегла. Великий замок був не тільки палатою князя; але приміщував у собі теж замкове управління, приміщення для сторожі, а теж кафедральний собор, отже був він рівночасно й осідком єпископа. Значне місце в системі оборонних укріплень на межі Волині й Поділля займав Крем’янець, відомий своїми оборонними спорудами ще з часів Батия (XIII ст.), а одним з найбільших був замок в Острозі — резиденція князів Острозьких з XV ст.
На терені Поділля виростають теж укріплені замки для оборони прикордонних теренів перед татарськими набігами, а одним з таких був відомий замок в Меджибожі, відомий ще в XII ст., яким у XVI ст. володіли пани Синявські. З кінцем XII ст. поважну роль починає вже відігравати Кам’янець Подільський, що займав центральне місце на кордоні між Україною і Молдавією. Побудований над рікою Смотрич, мав він цілу систему укріплень та вулиць з ринковою площею і житловими будинками. Міські будови Кам’янця Подільського близькі своєю формою до інших укріплених міст правобережної України, Поділля й Галичини. Будували їх українські майстри за зразками західноєвропейської техніки.
Архітектурні стилі західної Європи відчутні теж у побудовах галицьких та закарпатських міст, як Львів, Галич, Перемишль, Ужгород, Мукачів.
Український ренесанс (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)