Українські козацькі полки (1812-1815) — козацькі полки добровольців, які були сформовані за Указом імператора в 1812, на території України, в Київській, Чернігівській, Полтавській та Подільській губерніях.
Після першого набору в середньому в полку було до 1200 шабель. Коли ж оголосили повторний набір, то в Чернігівській та Полтавській губерніях з добровольців довелося формувати по п«ятнадцять полків, чисельністю кожного до 18 тисяч козаків, тоді, як за реєстром полк не повинен був перевищували 4500 щабель. Що ж викликало такий ентузіазм в українців? Звичайно ж, не ненависть до Наполеона, тим паче, що Україну французька армія обминула, а надія на те, що буде відроджено українське, козацтво, гетьманщину. Запорізьку Січ. Цікаво, що формування одного з полків, 5-го Полтавського, було доручено відомому письменнику Івану Котляревському, і доручення це він виконав. До речі, на службу козаки прибували зі своїми кіньми, а багато хто і зі зброєю. Інша річ, що їм не вистачало військової підготовки, але для цього були влаштовані спеціальні навчання.
Дослідникам відомо, що дехто з російського командування рішуче виступав проти того, аби полки формувалися у вигляді козацьких, за національною ознакою. Зокрема, малоросійський генерал-губернатор Я. Лобанов-Ростовський домагався, щоб ці полки йшли на фронт, як звичайні всеросійські армійські полки. Проти цього рішуче виступали предводитель полтавського дворянства Дмитро Трощинський і відомий український діяч Василь Капніст. Вони звернулися до уряду з клопотанням, щоб у козацьких полках залишили національну атрибутику і навіть козацькі військові звання. Коли уряд пішов на ці поступки, добровольці остаточно повірили, що козацтво в Україні справді буде відроджено.
Здебільшого українських козаків використовували для розвідки, зв’язку, охорони мостів, доріг та складів, а також як тиловий охоронний резерв. Проте згодом, на підсту’пах до Мінська, Мозиря і Бобруйська вони взяли участь у бойових діях проти французів. Відзначилися козаки і під час Бородінської битви, у «битві народів» в районі Лейпцига й, нарешті, кілька полків досягло Парижа.
Але чи справдилися надії українського козацтва на те, що Російська імперія дасть їм можливість відродити українське козацтво; надію на якусь там державну автономію? Ні. Одразу після війни всі полки, сформовані на Правобережній Україні, були перетворені на армійські уланські полки, а лівобережні полки розформували, добровольців позбавили козацьких привілеїв і самого козацького звання. Причому відомо, що тогочасний губернатор Малоросії князь М. Рєпнін прагнув зберегти в Україні козацький стан, одначе міністр внутрішніх справ В. Кочубей зробив усе можливе, аби козацтво в Україні було скасоване. Врешті решт, щоб зберегти свій козацький статус, кілька тисяч «наполеонівських» козаків вирушила в 1820-25 на Кубань і влилася в Кубанське козацьке військо, ослабивши національно-визвольні сили в самій Україні.