Усна народна творчість, або так звана усна словесність розвинулася у всіх народів раніше, ніж письменство. Твори усної творчості повстають так: якась талановита одиниця з ширшої громади дає в пісні вислів
тим думкам та настроям, що хвилюють широкі народні кола. Народ підхоплює пісню і вона стає загальним народнім добром. Про автора забувають, його пізніше ніхто не знає, тільки його пісня переходить із уст в уста, з роду в рід. Так в основному повстають усі фольклорні твори. Первісний, початковий їх вигляд з часом змінюється, очевидно, менше у віршових творах, закріплених метричною й ритмічною будовою (”з пісні слова не викинеш»), більше в прозових творах (напр., казках, переказах). Бувають також події в житті народу, які так потрясають народну уяву, що вона повністю звертається до них. В таких хвилинах історичного життя забуваються й затрачуються нераз пісні, чи інші народні твори, що досі були улюбленим добром народу й уступають місце новим творам народного таланту й народного духа, що їх викликали нові історичні події. Прикладом на це можуть служити нам у житті українського народу т. зв. Билини — історичні пісні з князівської доби, які за своїм змістом відбивають головним чином боротьбу давніх українців із навалою степових кочовиків: печенігів, торків, половців. У хвилину, коли почалися в народі важкі переживання, зв’язані з татарським лихоліттям, з повстанням та боротьбою козацтва, ’’билини“ на Україні забулися, а на їх місце повстали нові пісні, відомі під назвою „думи». Подібно їм перетворювалися, змінювалися, доповнювалися інші види народньої творчості від обрядових пісень починаючи, казками й приповідками кінчаючи.
Українська усна народна творчість є дуже давня, дуже багата, й тому має першорядне значення для історика культури. Давнину українських народних пісень засвідчують з одного боку живі до сьогодні пісні, в яких збереглися сліди дуже давнього побуту, з другого боку маємо про них згадки в давніх писаних творах тих християнських духовників, що виступали проти давнього поганства, добачуючи його сліди в народних піснях. Для історика народної культури, що хоче збагнути народне життя в цілій його глибині й у різних його проявах, усна народна творчість має велике значення. Вистачить кілька прикладів. Коли історик української культури затримається на обрядових піснях: колядках, щедрівках, веснянках, русальних, купальних, — знайде в них багато цінного матеріалу для пізнання народного світогляду в ті часи, коли осередок життя наших племен був не стільки над середнім Дніпром, скільки на чорноморськім побережжі, над долішнім Дністром і Дуннаєм, коли світло християнської віри не дійшло ще до нашої землі, коли український народ віддавав почесті силам природи і ці сили уособлював у постатях Дажбога, Перуна, Лади та співав пісні в честь сонця, весни, води, русалок. Коли знов історик культури ввійде в коло українських народних пісень родинного характеру (колискових, весільних, похоронних), то не тяжко йому збагнути, яке місце в житті народу займала родина, та яка глибина різних родинних почувань крилася в його душі на протязі всього його історичного життя.
З історичних пісень дізнається історик культури, як відчував та як дивився народ на важні історичні події; з приповідок простежить, яку силу добув народ життєвого досвіду, з казок, як дивився на добро і зло, на правду й кривду, а з усіх творів — як глибоко розумів і як повно відчував красу світу та красу життя. Крім того, твори української усної творчості криють у собі таку силу уяви невідомих творців, таке багатство їх гарячих почувань, містять стільки своєрідного чару, краси й поезії, що на них сперся ряд українських письменників і їй завдячують розвиток свого таланту світочі української літератури. Українська усна словесність стала джерелом поетичного натхнення поетів-мистців; вона давала і дає письменникам теми й поетичний матеріал для їх літературних писань.