Сьогодні практично всі барвники штучні, себто хімічного походження. А колись люди все необхідне для одержання яскравих різнокольорових тканин, фарб для ікон, розписів храмів та хат, забарвлення ниток для вишивання сорочок, рушників брали у природи. Шукали і знаходили все необхідне в лісі, в полі.
Жовту фарбу одержували з черемхового листя, а також
з листя берези, осики, чорної смородини. Усе залежало від того, який був потрібний відтінок.
Вишневий (малиновий) колір давала кора верби або берези з додаванням попелу.
Соковиту коричневу фарбу одержували, виварюючи дубову або вільхову кору, яку збирали навесні.
Квіти волошок дарували людям блакитний, м’ята й вероніка — зелений, чорниці — червоний колір.
Неодмінна умова виготовлення: використовували не свіжі квіти чи трави, а висушені.
Важкою, довгою й копіткою роботою було виготовлення чорнила. Зате зберігалося все написане дуже довго. Літописи, книги тисячолітньої давності й сьогодні читаються. Для цього брали дубову кору, довго настоювали її, квасили, потім варили, доливали соки ягід і рослин, ще й вишневу смолу, на додачу кидали у розчин залізячки. Через місяць-другий чорнило готове.