Один із письменників цієї, так зв. нижчої школи, а саме Феодосій Печерський, у великій мірі спричинив розвиток чернечого життя на українських землях, зокрема розвиток Печорського монастиря.
Про початок цього монастиря, що в культурному житті України відіграв дуже визначну роль, розказує літописне оповідання ось що. Коли князь Ярослав Мудрий поставив Іларіона митрополитом у Києві, його печера, яку він викопав був собі над Дніпром, залишилася пустою. По кількох роках зайшов сюди чоловік із города Любича. Бог вложив у його душу думку піти на Афонську гору, де побачив різні монастирі і в одному з них просив ігумена, щоб постриг його в ченці. Ігумен сповнив його прохання і дав йому ім’я: Антоній. Потім сказав йому: ”Йди знов на Україну і нехай буде з тобою благословення Святої Гори». Антоній вернувся на Україну, побував у різних манастирях, але ні одного не злюбив. Став шукати місця, де міг би жити на самоті. Так знайшов над Дніпром Іларіонову печеру. В ній і мешкав. їв сухий хліб, пив воду, молився, постив і поширював свою печеру. Слава про його побожне життя розходилася широко і до нього стали сходитися люди та просити благословення і молитов. Прийшов і київський князь Ізяслав разом із дружиною. Згодом став св. Антоній приймати тих, що бажали разом із ним вести монаше життя. Вони поширили печеру, поробили келії, утворили церковцю. Коли число їх збільшилося, Антоній наставив їм ігуменом Варлаама, а сам перенісся: па іншу гору. «Жийте — казав братчикам — окремо, а я хочу бути сам один»…
За часів ігумена Варлаама число ченців зросло. Через, св. Антонія вони одержали від князя Ізяслава гору, побудували велику церкву, прибрали її іконами, поставили монастир і дали огорожу. З того часу манастир став зватися Печерським. Коли Варлаам став ігуменом у монастирі св. Димитрія, св. Антоній на прохання братчиків наставив їм ігуменом Феодосія.
Феодосій родився в Василеві (тепер: Васильків) на Київщині між 1035 і 1038 р. Молоді роки провів у Курську, куди переїхали його батьки. Про нього розповідає літописець Пестор, що вже хлопцем відрізнявся від інших дітей: не любив забав, розваг, читав книжки, виявляв нахил до чернечого життя. Декілька разів тікав з дому, щоб поступити до монастиря. Нарешті прийняв його ов. Антоній до себе. Яіс ігумен Печерського монастиря Феодосій має великі заслуги в його розвитку. Передусім зорганізував чернече життя, завів у ньому лад і ввів студитський устав, який роздобув в одного монаха, що приїхав із Греції з митрополитом Юрієм. Устав був суворий: вимагав дуже твердих постів, довгих молитов, точного розкладу й перебігу занять на кожен день. Власним прикладом старався Феодосій заохотити ченців дО’ аскетичного життя: сам рубав дрова, носив воду, виконував-тяжку фізичну працю. Виявив також відвагу, коли гострими словами докоряв князеві Святославові за те, що він прогна» свого брата Ізяслава з Києва. Крім цих заслуг, які має Феодосій у розбудові Печерського монастиря, він має іще заслуги на літературному полі. Письменником зробило його-підвищення на становище ігумена. Феодосій став писати повчання ”для братії». В повчаннях простими, але теплими й ніжними словами заохочував ченців до аскетичного життя, закликав до витривалости в обітах, велів ходити до церкви, відрікатися світських приман, стерегтися лінощів. Феодосієві Печерському приписувано також деякі інші писання, але нема певних доказів, що він їх написав. Великою заслугою в його діяльності було те, що він заклав при манастирі бібліотеку. Це зробило Печерський монастир осередком літературного життя.