Бурхливий розвиток артилерії в 16-17 ст. радикально вплинув на архітектурний вигляд оборонних споруд. Про високі башти-донжони довелося забути: під прицільним гарматним вогнем вони обрушувалися всередину замку, ховаючи під собою його захисників. Щоб цього уникнути, кріпосні споруди довелося зробити присадкуватими та підкреслено функціональними. Оборонні стіни втратили зубці-машикулі й нахилилися всередину, уникаючи прямого влучення ядер. Башти пройшли тривалу еволюцію, поступово втрачаючи висоту і внутрішні приміщення, аж поки не перетворилися на масивні земляні вали, облицьовані каменем. Першим етапом еволюції башт стала бастея – широкий півциліндричний виступ стіни, оснащений гарматними бійницями. Розвиток кутових бастей призвів до винайдення бастіону – кутової п’ятигранної споруди, що вклинюється у ворожу територію, немов корабельний ніс. Бастіон, на відмінну від бастеї, давав змогу вести обстріл прилягаючої стіни, надійно захищаючи її від штурму. Різновид бастіону, що має назву пунто- не, мав внутрішні приміщення на кілька поверхів.
До середини 17 ст. італійці винайшли туріони, – серцеподібні в плані бастіони, оснащені широкими заокругленими виступами – орильйо- нами. В цей же час у вжиток входять укріплення голландської системи, горнверки («укріплення-ріг») і кронверки («укріплення-корона»), – похилі безбаштові стіни ламаних обрисів, складені із землі й облицьовані шліфованим каменем (шліфували не для краси – просто гладенька поверхня краще відбиває ядра). У їхньому будівництві використовувалися люнети (бастіони, відкриті з тилу) та еполементи (кутові півбастіони).
Вершиною фортифікації Нового часу стали укріплення французького інженера Вобана, в яких широко використовувалися капоніри – укріплення в кріпосних ровах і зниженнях рельєфу, а також равеліни та редани – клиноподібні заслони перед куртинами.