Релігія — одна із форм духовно-практичного освоєння світу. Її роль у суспільстві виявляється через соціальні функції.
Основна функція релігії — компенсаторна. Релігія наголошує на справедливому воздаянні людині за всі її страждання або скоєні злочини. Якщо на цьому світі Бог не віддає добром за страдницьке життя, то це станеться на тому, кращому світі, де не буде несправедливості. Отже, віруючі прагнуть жити відповідно до заповідей Божих, бо судити про їхню подальшу долю можна лише за їх вчинками, а не намірами.
Інтегративна функція. Релігія об’єднує людей за ознакою їхньої конфесійної належності, зміцнюючи і підтримуючи цю спільноту.
Комунікативна функція — спілкування з одновірцями як з осередком кращих (бо вони однодумці, сповідують одного Бога).
Регулятивна функція забезпечує визначену поведінку віруючих, які чітко орієнтуються на передбачені догматикою норми і вимоги.
Світоглядна функція дає релігійну картину світу, пояснюючи, у чому сутність людського життя, .перебування людини у світі тощо.
Релігія охоплює не лише уявлення, погляди, ідеї, а й конкретні вчинки, відносини, дії, почуття, прагнення, оцінки. На особистішому рівні вона концентрує духовні зусилля для з’ясування світоглядних питань: для чого живу? Хто я? Що було раніше? Що буде потім, коли мене не стане?
Релігійні вірування, погляди і культ, їх зміст і форма залежать від рівня розвитку суспільства, оскільки виникають на конкретному соціальному грунті і за конкретних історичних обставин.
Зрозуміло, що духовна і практична діяльність племені на початку людської історії докорінно відрізняється від сучасного суспільства за умов його національно-державної єдності. Тому доцільно назвати різні види релігій у хронологічному порядку: племінні, національно-державні, світові.
На окремих етнічних основах виникли релігії стародавнього Сходу й античного світу — єгипетська, вавілонська, сірійська, фінікійська, іранська, грецька, римська тощо. Більшість з них згодом трансформувалася і влилася окремими елементами у світові релігії. В даний час, як зауважує відомий релігієзнавець С. Токарєв, збереглися лише деякі національні релігії: даосизм і конфуціанство у Китаї, синтоїзм (шинтоїзм) в Японії, індуїзм в Індії; нащадки стародавніх іранців зберігають зороастризм, іудеї — іудаїзм1.
Відомі три світові релігії: буддизм (виник у VI ст. до н. е.), християнство (від його появи числиться наша ера) та іслам (VII ст. н. е.). Вони подолали межі одного етнічного середовища і поширилися серед різних народів, “піднялися” над національними ознаками.
Існують ще й нетрадиційні культи, які виникають на основі азіатської та християнської релігійних традицій. Набули популярності, зокрема, такі громади, як “Харе Крішна”, “Місія божественного світла”, “Рух Ісуса” тощо.
Історії відомі так звані релігійні війни. За що вони велися? Як відбувалися? Віра багатьох людей часто підступно використовувалася різними політиками, котрі прагнули не захистити її, а здобути собі великі матеріальні блага. Але траплялося й так, що боротьба за конфесію означала боротьбу не лише духовну, а й соціальну, національну, за право бути народом незалежним. Є й інші факти: релігія використовувалася як засіб консолідації різних племен під началом єдиного Бога, бо з політичних міркувань це вигідно. Вона нав’язувалася силою і, зрештою, нова віра утверджувалася, долаючи опір мас.
Будучи соціально детермінованою, релігія своєрідно відображає суперечності культурно-історичного процесу і водночас активно впливає на розвиток суспільства.