Харківський полк — військова та адміністративно територіальна одиниця на Україні, в часи Гетьманщини. Створення полку датується 1659-60 роками, коли завершився перший етап заселення охоплюваної цим полком території Слобідської України переселенцями з інших країв України.
Полковим центром був Харків, а територія, яку в першому своєму вигляді займав Харківський полк, окреслювалася течіями річок Мерли та Бахмутки і верхівками Орелі й Уди. Сотенними містами були Зміїв, Люботин, Валки, Дергачі, Бабаї, Липці, Ольшана, Переком, Гостроверхівка, Огульці, Тишки, Мерефа. В 1677 до Харківського полку приєднали Балаклійсь-кий полк, а 1685 з нього виокремили Ізюмський полк. За реєстром 1732, у складі Харківського полку налічувався 5871 виборний козак та 11733 підпомічники. З полковників Харківських відомі імена І. Сірка, Ф. Ріпки, І. Донця, X. Донця-Захаржевського, Г. Квітки, С. Тевкяшова, М. Куликовського. Основне покликання козаків Харківського полку полягало в захистові південних українських земель від нападів кримських та волзьких татар; несенні прикордонної служби та в господарському освоєнні цього давнього українського краю. Харківські козаки брали участь у Кримських (1687 і 1689) та Азовсько-Дніпровських походах російсько-українських військ; у Північній війні (1700-21) та Семилітній війні (1756-63). Харківські козаки підтримали політику та антимосковські виступи гетьмана І. Брюховецького, частина з них взяла участь у повстанні козаків під проводом С. Разіна та К. Булавіна. Ліквідований був Харківський полк 1765 року, разом із ліквідацією інших козацьких адмін-полків, при цьому територія Харківського полку увійшла до складу Харківської провінції Слобідсько-Української гу’бернії. У 90-і роки XX ст. козацтво на Харківщині було відроджено, і зараз там діють обласні товариства «Українського козацтва», «Українського Козацького Війська» та інших козацьких товариств України.