На Запорозькій Січі розвивався іконопис, який набув тут своєрідних рис. До нас не дійшли імена авторів духовних малярських творів.
Але були на Запорожжі й професійні художники, які писали не тільки ікони, а й світські портрети сучасників, зокрема й запорожців. Український мистецтвознавець П. Мусієнко розшукав у архівах відомості про двох таких живописців, творчість яких була пов’язана з Підпільненською Січчю і відзначалася спорідненістю з давньою українською народною традицією, була просякнута гуманізмом і патріотизмом.
Про життя видатного козацького живописця XVII ст. Тимоша Зинов’їва відомості надто обмежені, хоча й зберігся навіть портрет цього художника. Цей портрет-рисунок зробив італійський архітектор Октавіано Манчині, котрий запросив Тимоша Зинов’їва взяти участь у розписах Софії Київської. Італієць у своєрідній манері зобразив запорозького художника з козацьким чубом, що спадає на чоло.
Значно більше відомостей подають архівні документи про художника XVIII ст. Петра Рогулю, батько якого був військовим писарем і мав власний хутір біля села Голінка на Чернігівщині. Петро виховувався на Запорозькій Січі. Безперечно, оточення, побут запорожців і духовне життя вплинули на формування майбутнього живописця. З кінці 30-х років Петро Рогуля значиться у списках учнів живописної школи Києво-Печерської лаври, яка була осередком українського національного мистецтва. Його вчителями були Феоктист Павловський та Алімпій Галик. Докладно автобіографію Петро Рогуля виклав у скарзі київському митрополиту Тимофію Щербацькому. Після Лаврської школи художник влаштував майстерню у містечку Котельві на Полтавш;ині, в домі своєї дружини Параски Петрівни Верценко. Петро Рогуля малював на замовлення ікони, портрети козаків і селян, козака-бандуриста, творячи популярний у той час збірний типовий образ запорожця в степу. До слова, Щербацькому Рогуля подарував копію Охтирської Богоматері.
Зберігся єдиний підписаний твір Петра Рогулі — парадний портрет Петра І (експонується в Національному історичному музеї України).
У цьому портреті виразно відчувається негативне ставлення козацького живописця до жорстокого царя, який перетворював Україну в колонію Російської імперії, а козацтво знищував. « По-стать імператора в металевих латах,— пише Мусієнко,- зображена з театралізованою ефектністю. Обличчя зле, сповнено холодної пихи. Холодний блиск металу маршальського жезла в руці і лицарських лат посилює психологічний стан роздратування царя».
Відомим живописцем Нової Січі був Іван Іванович Шилденко, який народився 1746 р. в Полтаві. Ще парубком у пошуках заробітків мандрував запорозькими паланками, відвідуючи й запорозькі села, й хутори-зимівники. Усе життя зберігав захоплення романтикою Запорожя, героїзмом і волелюбством запорожців. Одного разу, повертаючись з мандрів, потрапив до майстерні живописця Павла Петрашова в селі Рибці біля Полтави і став його учнем. Петрашов за контрактом із Запорозькою Січчю працював зі своїм учнем Шилденком у Кременчузі, малювали ікони для собору в Лохвиці. У 1772 р. Шилденко з сумом сповіщає кошовому отаману Петру Калнишевському про раптову смерть свого вчителя.
З цього часу молодий художник починає самостійну діяльність і встановлює контакти з Січчю. Йому замовляють виконати настінні розписи козацької Миколаївської церкви в селі Китайгороді. Калнишевський посилає Шилденка разом із священиком отцем Федором у місто Ромни, щоб вони там оглянули роботи скульптора й різьбяра Сисоя Шалматова в Покровській церкві, яка будувалася коштом кошового отамана. Згодом Сисой Шалматов писав Калнишевськеому в листі від 10 квітня 1774 р., що він приймає їхні поради.
П. Мусієнко так описує портрет запорозького писаря, який був виконаний у майстерні Шилденка: «Писар стоїть сутулячись, як на прийомі скарг у відвідувачів. На обличчі заклопотаність справами. За типажем він більше схожий на селянина. І тільки пасмо волосся по-запорозькому звисає на лоб. Біла сорочка з комірцем, зав’язаним кольоровою стрічкою. Живопис по тону охристий, коричневий, монохромний. Навмисна безбарвність палітри сприяла створенню художнього образу простого і діяльного сучасника».