За таких обставин, зокрема у перших двох декадах XIX ст. в Україні, яка переживала цілий ряд селянських заворушень і неспокоїв, прийшло до сформування на західноєвропейський зразок масонських лож, тобто таємних і нелегальних організацій освічених одиниць, які в основному були проти-режимні і ставили різновидні гуманні і соціальні завдання. Деякі з них згодом попадали в політичний радикалізм (як от Новгород-Сіверський гурток автономістів Варлаама Шишацького).
Однією з таких лож була ложа «Любов до істини» в Полтаві, основана у 1818 p., а її членом м.ін. був І. Котляревський. В Києві діяла ложа «Товариство об’єднаних слов’ян», а крім цього подібні ложі існували в Житомирі, Крем’янці і інших містах України.
Крім цього у 1820 р. засновуються в Україні таємні політичні групи а їх зачатком було «Малоросійське Таємне Товариство» (або «Товариство Визволення України») яке мало серед своїх членів визначних діячів Полтавщини а головою його був повітовий маршал Полтавщини Василь Лукашевич. Він навіть дозволив собі випити тост на перемогу Наполеона. Він теж уложив «Катехизм автономіста». Всі ці гуртки мали зв’язки з дуже активним тоді польським революційним підпіллям.
Вивершенням цих революційних настроїв у російській імперії було невдале грудневе повстання (декабристів) 1825 р. в Петербурзі, яке мало свій трагічний епілог ы в Україні, бо тут спробу такого ж збройного повстання очолювали П. Пестель і брати Апостол-Муравйови. Але ця спроба була ізольована без піддержки народних мас, які не розуміли справи, її ліквідовано, а головних заговірників тяжко покарано.
Ще гірші часи настали після 1825 p., коли то, з приходом до влади Миколи І, засновано спеціальну поліцію для політичних справ, а вся ідеологія російської деспотії виражалась формулою міністра освіти гр. Уварова: самодержавство — православ’я — народність.
Після невдалого т.зв. листопадового повстання поляків проти Росії 1831 р., визвольні рухи так серед поляків, як і серед українців ще більше посилились Полякам, що їх досі фаворизовано, позакривали всі школи, російська мова стала офіційною в усіх установах, скасовано Магдебурзьке право міст, у судівництві скасовано теж Литовський Статут (який вважався давнім, українським), а заснований у 1832 р. Університет ім. св. Володимира в Києві — став центром обрусіння. Значно теж погіршало становище селян-кріпаків, яким відібрано всі права і перетворено їх у живий інвентар, в абсолютну власність пана-поміщика. В цілому — доба Миколи І. позначилась жорстокою реакцією: Росія з усіма підкореними країнами перетворилась у слухняний, централізований апарат, на чолі якого стояв абсолютний монарх („на свіх язиках все мовчало”). Але реакційне правління Миколи, прозваного «палкіном», не всилі було приглушити революційних настроїв, які після 40-их років знову почали спалахати в усій Європі і вивершились остаточно у т.зв. «весні народів» 1848 р. Продовжують і в Росії існувати революційні гуртки, а втім і в Харкові, серед університетської молоді.
І ось на тлі таких саме історичних та політично-суспільних і національних відносин приходить до національно-культурного відродження, яке започаткувало нову добу в історії України.
Царська деспотія і боротьба з нею (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)