Червоне козацтво — військове козацьке з’єднання, яке було сформоване у відповідності з декретом Народного Секретаріату України (Українського радянського уряду) від 20 січня 1918 року.
«Для захисту і зміцнення народної влади і для остаточної перемоги робітників і найбіднішого селянства над буржуазією, — говорилося в цій постанові, — організувати нову соціалістичну робітничо-селянську армію — Червоне козацтво». Основною метою цього війська була боротьба проти військ Центральної Ради, уряду Української Народної Республіки, проти Незалежної України. Перший полк Червоного козацтва було сформовано в грудні 1917 року, в Харкові, і командиром його було призначено Віталія Примакова, який, водночас, був комісаром, відповідальним за формування всіх полків війська. Спільно з загонами прокомуністичної Червоної гвардії. Червоне козацтво витіснило урядові війська з Полтави і здобуло Київ. В березні-квітні 1918 року Червоне козацтво зазнало низки поразок від військ Центральної Ради і рештки його були направлені на Донський фронт, де воно підлягало урядові Росії. Але вже в червні 1918 року полк Червоного козацтва було переформовано на Дніпровський партизанський загін, що діяв проти українських урядових військ, домагаючись скасування незалежності України. За даними на серпень 1918, Червоне козацтво складалося з трьох куренів-батальйонів, по 1000 багнетів у кожному. У вересні цього ж року полк ЧК було введено до складу Першої Української Радянської дивізії, а згодом переведено до Другої дивізії. Червоні козаки взяли участь у боях, з військами Директорії під Бєлгородом (який потім був включений російським урядом до складу Росії), Харковом, Полтавою, Кременчуком. По тому, як навесні 1919 року прокомуністичні війська знову здобули Київ, полк Червоних козаків почав здійснювати рейди в район Старокостянтинова, Ізяслава, Острога. З травня 1919 року він вів боротьбу проти денікінців на території сучасної Донецької та Луганської областей.
В серпні 1919 року на базі полку було сформовано бригаду Червоного козацтва на чолі з Віталієм Примаковим. Бригада налічувала понад 1500 шабель і складалася з двох полків. Начальником штабу бригади було призначено С. Туровського, комісаром — Є. Петровського. Першим полком командував П. Григорьєв, другим — П. Потапенко. Спільно з латиською стрілецькою дивізією та пластунською бригадою. Червоне козацтво увійшло до складу ударної групи 14 армії і брало участь у боях з білогвардійцями корпусу генерала Кутєпова під Орлом та іншими містами Росії. А на початку листопада бригаду було розгорнуто в 3-ю Кавалерійську дивізію Червоного козацтва України. Крім бригади В. Примакова, до дивізії увійшла 14 Кубанська козацька бригада та латиський кавалерійський полк. Тоді ж, у листопаді 1919, дивізія здійснила рейд на Мерефу, Харків, Бердянськ і вийшла на узбережжя Азовського моря. У складі Тринадцятої армії «червоних», дивізія брала участь у боях з білогвардійцями в районі Сиваша та Перекопа. У жовтні 1920 року на основі дивізії ЧК було сформовано Першій кінний корпус Червоного козацтва України. Козаки корпусу брали участь у боях російських червоних військ проти урядових військ України під іюмандуванням С. Петлюри, придушували повстанський рух загонів Махна. Тютюнника та інших ватажків українського визвольного руху. В 1921 році, відзначаючи заслуги Червоного козацтва в боротьбі проти військ Української Народної Республіки та українських повстанських загонів, радянський уряд України присвоїв корпусу ім’я Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. А на IV з’їзді комсомолу України було оголошено, що комсомол бере шефство над корпусом.
Напередодні Другої світової війни корпус Червоного козацтва було розформовано, а на його базі сформовано мото-механізований корпус Червоної Армії Таким чином Червоне шзацтво, яке стільки років боролося проти української державності, було ліквідоване. Командувача його, Віталія Примакова, в 1937 році було розстріляно самими комуністами, як «ворога народу». І в тому, що його було розстріляно саме як «ворога народу» є щось глибоко символічне.