Це одне зі свят, що символізує прихід весни. За церковним календарем день преподобної мучениці Євдокії припадає на 14 березня, за старим стилем це першопочаток весняного місяця, оскільки у березні починається весняне рівнодення, бо рік в українців, як і в інших слов’янських народів, складався із двох циклів, відповідно і новоріччя святкувалося двічі. Відтак аж до XV ст. весняне новоріччя розпочинали зустрічати саме в цей день на Явдохи. Це ймення означало буквально «життєславна» і асоціювалося із заступництвом земної природи, що знаменує пробудження життєвої сили землі.
Селяни уважно стежили за поведінкою тварин у цей день. Вважалося, що в пообідню пору, коли пригріє сонце, має обов’язково прокинутися байбак, вилізти з нірки й тричі просвистіти, а потім лягти на другий бік аж до Благовіщення. А ховрах тільки перевертається на другий бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той свист. На Явдохи прилітають із вирію ластівки, які на своїх крилах приносять весну: «Ластівки прилітають — погоду обіцяють». Матері повчали дітей, що, побачивши першу ластівку, слід узяти жменю землі й кинути їй услід, приказуючи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — щоб скоріше весна приходила. Городники цього дня сіють розсаду, бо вважається, що вона не боятиметься холоду, садівники обрізають гілля в саду.
На Близькому Сході й досі в березні святкують Новий рік. На його честь городяни влаштовували «вітконошення», тобто зносили на майдани пальмове листя. Ідентичні обряди були в балтійських та скандинавських народів. Так, шведи у ці дні влаштовували жертвоприношення, масові ігри та торги. Єгиптяни організовували похорон Озирисові — богові сонця. У Стародавньому Римі широко відзначали Кібелу, де жерці оплакували Аттіса — Сонце, що повертає на весну. Натомість індійці у березні святкували народини богині Дурги, а на осіннє рівнодення (у вересні) продовжували цю урочистість.
Подібні обрядодії за середньовіччя відбувалися і в країнах Західної Європи. У чехів і частково у німців Явдоха вважалася початком весни та першим днем світобудови. З цим періодом пов’язана спільна обрядова поминальна тризна, яка добре була відома персам та давнім слов’янам, зокрема нашим пращурам. Окрім поминок на честь предків, дайбожичі організовували й проводи зими — виготовляли солом’яне опудало і з ритуальними дійствами спалювали його. У поляків на сьомий день березня схоже опудало — Маржану — несли до річки і топили у воді. Згодом подібні дійства — солом’яна лялька — перейшли і до купальських свят, а тризна — поминання пращурів — до великодніх проводів на гробках.
Зрештою, за птахами вгадували і погоду: «стелеться» ластівка по землі — скоро потеплішає і можна буде сіяти овес, а якщо «боїться» ластівка землі — ще буде негода. При цьому мала значення і кількість птахів: «Одна ластівка весни не робить».
З Явдохами пов’язано безліч завбачень. Городники вважали, якщо під Явдоху висіяти на розсаду капусту, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося і рільників, бо «Одова Явдоха виходить за плугом». Садівники обрізали віття в саду. Існувало безліч поговірок: «Явдоха з водою, Юрій з травою», «На Явдохи води по боки», «Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити».
Завбачення погоди на Явдохи:
Явдоха хвостом крутить — буде пізня весна.
Як вода капає зі стріх, то ще довго буде холодно.
Який вітер на Явдохи, такий буде й до Покрови.
Якщо на Явдохи вітер теплий — на мокре літо, вітер з півночі — на холодне, крутитиме млини — так крутитиме снопи в полі; якщо повіє від Дніпра (із заходу), то добре ловитиметься риба, зі сходу — роїтимуться бджоли, з півдня — врожай на хліб.
Повний місяць з дощем — буде мокрим літо.
Якщо ранок ясний — сій ранню пшеницю, в обід ясно — розраховуй на пізній засів.
Якщо день сонячний — вродить пшениця, а похмурий — просо і гречка.
Якщо біля порога калюжі води, то пасічники купатимуться в меду.