Про монаха Якова Мніха, якого вважають автором двох життєписних творів, не маємо певних вісток. Було кілька монахів того імені. Одного з них призначив св. Феодосій своїм наслідником.
Цей і мав написати «Пам’ять і похвалу князеві Володимирові” («Како крестися Володимер і како діти своя крести“… і життєпис Бориса і Гліба («Сказаніє і страсть»…) В першому творі хвалить автор Володимира Великого і княгиню Ольгу. Володимира порівнює з цісарем Костянтином Великим, княгиню Ольгу з царицею Оленою. У другому описує мученичу смерть Бориса й Гліба. В оповіданні є описи й образи великої драматичної сили, які роблять враження. Борис на прохання батька вирушає з Ростова проти печенігів. Але не зустрічається з ними. В час повертання довідується про смерть батька та про задуми брата Святополка. В розпуці і жалю по батькові, в тривозі й непевності про власну долю рішається здатися на Божу волю. Тим часом князь Святополк приєднує людей з допомогою дарунків і велить Путиші і вишгородським мужам убити Бориса. «Якщо — каже —• ви обіцяли покласти за мене голови, підіть, найдіть мого брата, підшукайте догідну пору й убийте його!”. Борис затримується над рікою Альтою. Його дружинники радять йому, щоб він ішов до Києва і сам захопив престол свого батька. Але Борис відкидає їх раду. «Я — говорить — не підійму руки на свого брата, що заступає мені батька”. У великому смутку й тузі він молиться, зітхає, плаче гіркими сльозами і співає побожних пісень. Чути тупіт коло шатра. Вскакують висланники Святополка і без жалю забивають його. З молитвою на устах віддає мученик душу Богові. Також і Гліб дізнається про недугу батька. Дорогою через Смоленськ вирушає до Києва. За Смоленськом доходить до його вістка від Ярослава; «Не йди до Києва; батько вмер, а Бориса вбив Святополк”. Човни Гліба зустрічаються з човнами вбивників. Злочинці перескакують до його човна. У руках держать мечі, що поблискують, наче вода. Веслярам весла випадають із рук і всі зі страху дерев’яніють. Гліб із сльозами в очах благає вбивників: «Не губіть мене, милі і дорогі браття, не губіть мене! Я не зробив вам ніякого лиха». Але вони не слухають. Нещасний кличе батька, матір, братів, молиться. Горясир дає знак. Кухар Торчин убиває Гліба. Чиста жертва несеться до Бога.
В життєписі звертає автор більшу увагу на душевні переживання обох братів, на їх думки й почування, як на опис самих подій. Тим і відрізняється твір Якова від інших агіографічних пам’ятників.