Яків Іванович Щоголів народився 5 листопада 1823 року в м. Охтирці на Харківщині, в сім’ї дрібного чиновника, який за сорок літ служби стягнувся на власний дерев’яний будинок та клапоть землі за містом.
Малий Яків виховувався під наглядом матері. І щастям для хлопця було вирватися із задушливої патріархально-релігійної атмосфери дому на лоно рідної природи. Тут він зі своїми однолітками,— по Ворсклі та озерах на човнах, лісами й лугами пішки,— любив мандрувати, набираючись незабутніх вражень. Восьми років Яшка віддали до трикласного повітового училища в м. Охтирці. Успішно закінчивши його через три роки, хлопець вступає до 1-ї Харківської гімназії. Тут він знайомиться з творами Пушкіна, Жуковського, Лєрмонтова, читає романи Вальтера Скотта, Фенімора Купера, захоплюється творами Гоголя.
Це мало велике значення для духовного розвитку майбутнього поета.
Викладач історії російської літератури П. І. Іноземцев помітив здібності юного ІЦоголева до віршування. Він сам друкувався у різних періодичних виданнях і тому почав заохочувати гімназиста до писання поезій.
Закінчивши 1843 року гімназію, Я. Щоголев збирався вступити на юридичний факультет Харківського університету. Однак за порадою відомих професорів І. Срезневського та А. Метлинського, що знали про його любов до літератури, ще під час екзаменів перейшов на історико-філологічний факультет.
У Харківському університеті в той час панувала літературна обстановка: ректором був письменник П. Гулак-Артемовський, лекції читали поет А. Метлинський і фольклорист І. Срезневський; познайомився студент Щоголев і з письменником М. Костомаровим. Жваве літературне життя в стінах університету кликало юнака до власної активної творчості.
На початку 40-х років XIX ст. у журналі «Отечественные записки», в «Литературной газете», в альманасі «Молодик» з*являються перші поезії молодого Я. Щоголева — російською та українською мовами.
1848 року Я. Щоголев закінчує університет і вступає на службу. Як згадує поет у своїй автобіографії, перебув він і столоначальником, і помічником правителя канцелярії губернатора, і секретарем Приказу громадського нагляду, і чиновником особливих доручень, і секретарем Харківської думи, й інакше, як «справжньою карою божою» ці літа свого життя він не називав, хоч служба помічником начальника Богодухівського округу в 1857—1858 pp. лишила в його душі певний приємний слід.
Адже тоді доводилось часто виїжджати на Полтавщину й Харківщину, бувати серед населення, чути народну мову, спостерігати побут і зувичаї простих людей, слухати пісні, казки…
Після перших вдалих літературних, спроб Я. Щоголев з 1846 по 1864 рік мовчав. Причиною цьому був загальний стан суспільного і літературного життя на Україні, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського братства й арешту Шевченка в країні посилились політична реакція та утиски царської цензури.
Лише почувши якось у знайомих пісню на слова власного вірша «Гей, у мене був коняка», Я. Щоголев переконався, що його творчість потрібна людям, і того ж 1864 року написав чотири вірші. Але цей творчий спалах був нетривалим.
1871 року Я. Щоголев залишив урядову службу, придбав будинок у Харкові і зажив скромним життям, піклуючись про дітей, уникаючи будь-якої громадської роботи. Однак 1879 року до нього звернувся О. Кониський, що готував альманах творів українських письменників у Києві, і поет написав до нього ряд віршів. Як згадував пізніше Я. Щоголев у автобіографії, старші його діти — син і дочка, кохаючись у поезії, почали просити батька писати й далі. Це послужило новим поштовхом до творчої діяльності. Уже наступного року він закінчує близько тридцяти віршів. Вони поблікуються в альманахах «Луна» (1881) і «Рада» (1883).
Та між 1878—1880 роками Я. Щоголев зазнав тяжкого удару долі: померли улюблені дочка й син. І поет, приголомшений горем, майже чотири роки нічого не писав.
Руки торкнулися клавішів, і старенький рояль засумував, затужив. А приємний голос господині дому вивів перші рядки нової пісні. На слухачів, що зібралися після обіду в вітальні трохи розважитися, повіяло раптом далекою минувшиною, тривожною тугою: за буджацькими степами їдуть козаки з бунчуками, а сірома, який мав колись і шаблюку, і коня-розбишаку, тепер зігнувся над плугом, сумно дивлячись їм услід.
Співаючи, господиня дому кинула очима на не старого ще чоловіка, що непомітно примостився в кутку вітальні. Весь його вигляд виказував якусь внутрішню боротьбу, неспокій. Ще б пак!.. Майже двадцять років тому, юнаком, написав він вірша, і ось його покладено на музику. Пісня виконується і викликає захоплення присутніх, мабуть, її співають і знають в інших місцях…
Виходить, його твори ще когось цікавлять, а він же весь цей час не брався за перо. Тільки «сочиняв» папери для вищого начальства…
Цим чоловіком був харківський службовець Яків Щоголев.
Багато років перед тим він спалахнув поетичним талантом, але потім надовго замовк. І таке, як свідчать сучасники, траплялося з ним не раз.
Я. Щоголев з любов’ю ставився до дітей — як своїх, так і чужих. Добре знаючи психологію і запити дітей, він пише ряд майстерних поезій про їхнє життя, таких як «Вівчарик», «Чередничка», «Похорони». Зворушливо малює образи жінок-трудівниць та матерів.
Великою популярністю користувались і користуються у дітей вірші, в яких поет малює українську природу. «Осінь», «Зимній ранок», «Завірюха», «Листопад», «Травень» — це справжні взірці української пейзажної лірики.
Я. Щоголев любив природу і умів передати словом її різноманітні багаті барви, звуки, її своєрідну красу. Природу поет називав великою книгою, з якої багато дечого можна навчитись і дорослому, і дитині. Звертає на себе увагу такий факт з життя Я. Щоголева. Продавши через економічну скруту власний будинок у Харкові, він не тільки не сумує, а, навпаки, радіє, що тепер зможе жити ближче до природи. У листі до свого приятеля поет зазначає: «Я вільний, як дикий птах. Пожежі не боюсь і кидати нічого, куди хочу, туди й лечу. Всі мої симпатії до лісу, степу, отари, чабана, водяного млина, хутора, куреня пасічника».
На схилі літ Я. Щоголев багато працює, створює ряд нових поезій. Як талановитий художник, він реалістично змалював тяжку долю трудящих, народне горе, контрасти між бідністю та багатством, оспівав рідну природу, працю. 1883 року поет видав свою першу збірку віршів «Ворскло». Одразу ж він готує і другу збірку, береться до написання поеми «Найда», виступає з новими віршами в альманасі «Розмова» (1889), в збірнику «Запомога»
(1891), який видавався на користь потерпілих від неврожаю.
Щиро вітала передова українська громадськість Я. Щоголева з п ятдесятиліттям його літературної діяльності в 1895 році.
Останні роки Я. Щоголев тяжко хворів. 8 червня 1898 року він помер у м. Харкові, де його й поховано. А через три дні вийшла в світ його друга й остання збірка поезій «Слобожанщина».