Чоловіки уже відсвяткували своє свято майстрів на Семена (14 вересня), тепер черга за жіноцтвом. Таким святом для них стало Зачаття пророка Івана (Іоанна) Предтечі, котре припадає на 6 жовтня.
З цього часу в сільських оселях мали з’явитися прядки, гребені, веретена та інше похідне причандалля. Треба було до початку весни напрясти ниток і виткати полотно. Під цю пору коротка осіння днина скликала господинь на стелища, де вилежувалася льоносолома, та до ставків і копанок, у яких вимочували конопляні стебла. Потім їх сушили, м’яли на терницях, тіпали, вичісували й микали на мички. Відтак дівчата й молодиці, зібравшись у гурти чи поодинці, пряли нитки. Та найбільшою радістю для сім’ї було, коли закінчували останню губку полотна. Зібравшись наче на свято, розкручували сувій, розглядали виріб, хвалили наймайстерніших ткаль і гудили тих, хто допускав похибки. Цікавим був і жіночий обряд «засиджування гребеня», по суті схожий на чоловіче «засиджування місця». Після символічної роботи сідали до столу і пускали по колу символічний келишок, коли кожна учасниця виголошувала тост — щоб гребінь не ламався, не спадали шнурки в коноворотці, міцно сукалися нитки чи легко крутилося веретено. Дівчата та юнки також збиралися разом, прихопивши полотно для вишивання, згодом приходили парубки з музикою і розпочиналися танці, співи. На цьому дозвілля скінчувалося, бо холоднеча й робота зганяли всіх у хати.