Іванис Василь (1868-1974) — історик, громадський та політичний діяч, голова уряду Кубанського краю та Військовий отаман Кубанського козацтва (1920). Родом зі станиці Настасівської на Кубані.
Походів з давнього українського козацького роду, представники якого були виселені на Кубань під час переселення туди Чорноморського козацького війська на чолі з А. Головатим (див.). Освіту здобував у Московському комерційному ін-ті та Новочеркаському політехнічному ін-ті. У Першій світовій війні брав участь як офіцер-артилерист Російської армії. Після революції 1917 командував різними частинами Кубанської «білої» армії. 1920 обраний головою Кубанського краю та Військовим отаманом Кубанського козацтва. Прагнув домогтися створення незалежної Кубанської козацької держави та возз’єднання її Україною. Після здобуття Кубані «червоними» військами, був в еміграції, де став одним із організаторів та першим професором Української господарської академії, що діяла в Подебрадах (Чехословаччина).
Після завершення Другої світової війни перебрався до Канади, де тривалий час працював інспектором шкіл Східної Канади та кореспондентом «Голосу України». Виступав зі спогадами та історичними розвідками, які стосувалися історії Кубанського козацтва та освоєння Кубанського краю; з подіями, пов’язаними з громадянсь-кою війною на Кубані. Його перу належать книжки «Козацтво й Україна» (1950, підписана псевдонімом О. Болотенко) та «Симон Петлюра — Президент України» (1952), публікації в періодиці були зібрані під однієї обкладинкою в книзі спогадів «Стежками життя» (1958). До кінця свого життя В. Іванис зберігав булаву кошового отамана І. Сірка, мріючи дожити до тих днів, коли зможе передати її Державному музеєві козацтва Незалежної України.