В історії України важко знайти особу, навколо якої точилися такі гострі суперечки, перехрещувалися різні, часто полярні думки, як Іван Мазепа. Захоплення, різке неприйняття, замовчування — такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про нього.
Справді, ряд обставин зумовив, м’яко кажучи, неоднозначність оцінок і характеристик. Яке його місце серед українських гетьманів? Що нового він вніс у розвиток державницької ідеї? Це лише незначне коло питань, що вимагають відповіді правдивої, об’єктивної, зваженої, побудованої на фактах, а не на домислах та емоціях.
Заради справедливості слід зазначити, що постать І. Мазепи, його життя та діяльність вже з XVII ст. знаходилися в полі зору не лише його найближчого оточення, а й широкої громадськості — простих людей, літописців, політичних діячів та дипломатів, кореспондентів газет — вітчизняних і зарубіжних. Існує величезна історіографічна традиція, причому з найширшим спектром думок, поглядів та оцінок цієї непересічної особи.
Встановлено, що майбутній гетьман народився близько 1640 р. (називаються й інші дати— 1629, 1634 рр.) в с. Мазепинцях поблизу Білої Церкви у сім’ї українського шляхтича. Нам мало відомо про родину Мазеп. Досі, наприклад, не вияснено, хто був батько Івана, який його родовід та службова кар’єра. Значно більше знаємо про його матір Марину, яка відіграла досить помітну роль у громадському та релігійному житті України того часу. Відомо також, що, крім сина, у сім’ї росла дочка Олександра. Повагу та любов до сестри, а також своїх племінників Івана (Збідовського й Андрія Войнаровського І. Мазепа проніс до кінця життя. Дитячі роки Івана припали на час народження та розвитку визвольної війни українського народу XVII ст. проти панування Речі Посполитої. Юнак був свідком багатьох подій, які розгорталися у 40—50-х рр. на багатостраждальній землі України — походів військ Б. Хмельницького, їх перемог і поразок, відновлення влади шляхетської Польщі на Правобережжі, поступової реставрації тут довоєнних порядків і т. п.
Природний розум і потяг до знань привели юнака у стіни Київського колегіуму. Пізніше І. Мазепа переїзджає у Варшаву, де навчається в єзуїтській школі, а через деякий час направляється у Голландію, Італію, Німеччину, Францію (бував у Парижі). Навчання він продовжував до кінця 50-х рр. XVII ст. Саме в цей час форт, мувалися його основні моральні принципи, засвоювали, ся етичні норми та викристалізовувалися ціннісні орієнтири. Всі без винятку джерела відзначають глибокий розум І. Мазепи, здатність розбиратися у характері оточуючих, знаходити з кожним спільну мову на будь-яку тему й одночасно скритність його натури, розсудливість,! хитрість. Він був блискучим оратором і приємним співбесідником.
Звертаймося до свідчень людей, які добре знали І. Мазепу.
Генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик: «Ніхто бо не міг краще обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не зробив її своєю». «Небіжчик Мазепа,— писав далі П. Орлик,— вельми гарно провадив розмову й любо було його слухати, все одно, з ким і про що не говорив» 3. Французький дипломат Жан Балюз: «Загалом він дуже любив оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших»
Освіта, здобута в Київському колегіумі та в університетських центрах західноєвропейських країн, дала йому можливість розмовляти російською, польською, латинською, італійською, французькою й татарською мовами. Потяг до знань не залишав гетьмана протягом усього життя. У листі до свого родича (1704 р.) французький дипломат Жан Балюз, наприклад, писав про «добірну бібліотеку» І. Мазепи у Батурині, «де на кожному кроці видко латинські книжки» Підбором найрізноманітніших книг у бібліотеці гетьмана захоплювався П. Орлик. «Незабутня для мене й досить,— писав він,— величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі і латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові богатства, рівним яким не було на Україні» Недовіряти свідченням цих людей ми не маємо підстав. Кожен з них добре знав ціну книгам, любив і розбирався в них.
Яку ж зовнішність мав І. Мазепа? На жаль, численні портрети і гравюри, які дійшли до наших днів, не вповні передають риси обличчя та внутрішній світ цієї людини (це переконливо показав у своїй розповіді Ілько Борщак) Тому знову звернемося до письмових свідчень сучасників. Жан Балюз писав, що «володар Мазепа вже поважного віку, на якись десять літ старший за цене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі Іабілі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий» Інший сучасник-анонім говорив, що «Мазепа був вельми негарний на обличчя й виглядав приблизно так, як малюють у римській історії великого Манлія. Але ваші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція», незважаючи на різні обставини та хронологічну віддаленість у чотири роки (1704 і 1708 рр.), незалежні одне від одного джерела сходяться в одному — І. Мазепа мав вигляд суворої й водночас інтелігентної людини, у якої міцна будова тіла дисонувала з тонкими, білими, далеко не козацькими руками.
І. Мазепа не цурався житейських радощів і насолод. За ним з юнацьких літ міцно закріпилася слава підкорювача жіночих сердець. Численні любовні історії супроводжували його протягом багатьох і багатьох років життя. Окремі з них явно були вигадані (як, наприклад, з конем, до якого місцевий шляхтич прив’язав роздягненого Івана і випустив у степ за його начебто залицяння до дружини), інші справді мали місце (згадаймо історію кохання 70-літнього гетьмана з юною Мотрею Кочубеївною).
І. Мазепа був пристрастною і схильною до захоплень натурою, мав ряд талантів і достоїнств, умів грати на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі його поетичні спроби. Ним написані «Дума», пісня про чайку-небогу, псалом і ряд інших поезій. Перо І. Мазепи було відточене, душа і серце добре відчували всі нюанси слова. Справжнім шедевром інтимної апістолярії є листи гетьмана до Мотрі — дочки генерального судді В. Кочубея. Наведемо деякі з них:
«Моє серде/нько/ коханеє. Сама знаєш, як сердечне, шалене люблю В. М., іще нікого на світі не любив так. Моє-б теє щастя і радість, щоб нехай їхала да жила у мене: тільки ж я уважав, який конець з того може бути, а звлаща при такій злості і заїлости твоїх родичів. Прощу моя любко, не одміняйся ні в чім як юж не поеднократ слово своє у рученьку дала-есь; а я взаємно, поки що жив буду, тебе не забуду»
«Моє сердечно коханая, наймильшая, найлюбезнішая Мотрононько. Вперед смерті на себе сподіваюся, ніж такої в серцю Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу, спомни на свої рученьки, которії мені неєднократь давала: же мене, хоч будеш за мною, хоч не будеш, до смерти любити обіцяла. Спомни на останок нашу бесіду, коли есь бувала у мене на покою: нехай Бог несправедливого карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерти тебе, подлуг слова свого, любити і сердечно кохати не перестану на злість моїм ворогам. Прошу і вельце, моє серденько, яким колвєк способом обачися зо мною; що маю з В. М. далі чинити, бо юж більш не буду ворогам своїм терпіти, конечне одомщеніє учиню, а якеє, сама обачиш.
Щасливі мої письма, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої бідні очі, що тебе не оглядають»
І. Мазепа постійно дбав про розвиток освіти та культури на Україні. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії (1701 р.), чимало молодих людей вирушило за кордон здобувати знання у західноєвропейських університетах. Добре відоме покровительство гетьмана православній церкві. На її потреби він жертвував великі матеріальні цінності та споруджував нові храми. На кошти І. Мазепи було зведено ряд будов у Києво-Печерській лаврі, поставлена церква Вознесіння у Переяславі та інших містах. На замовлення гетьмана була мистецьки зроблена срібна плита до церкви Гробу Господнього у Єрусалимі.
Проте не лише завдяки цим якостям ім’я І. Мазепи міцно закріпилося на сторінках вітчизняної історії. Він відомий насамперед як політичний діяч, що протягом багатьох років обіймав найвищу у козацькій державі посаду. Тому знову повернемося до політичної біографії І. Мазепи.
1659 р. застає його у Варшаві у ролі покойового польського короля Яна Казімира. Блискуча освіта, розум, особиста привабливість відкрили йому двері палаців багатьох аристократичних родин Польщі. Як королівський придворний, він неодноразово виконує важливі політичні доручення Яна Казимира, підтримує зв’язки з українськими гетьманами, польськими магнатами і впливовою шляхтою.