На тлі літератури 70-90-их років і початків ХХ-го століття могутньо височіє життя, праця і творчість Івана Франка.
Коротка характеристика творчості
Від смерті Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшої слави і ширшого розголосу на всіх просторах України як Франко. Справді важко знайти в світовій літературі творця такого широкого діапазону, з такою динамікою культурно-наукової і суспільно-політичної діяльності, яким був син галицького коваля, — Іван Франко. Поєднував він у собі енциклопедичне знання, велику різновидність літературної творчості та науково-суспільних зацікавлень. Був він гідним подиву титаном праці, а при тім людиною персональної драми і нерозуміння його ж власними земляками. Був великим поетом, прозаїком і драматургом; був перекладачем і літературним критиком, істориком і теоретиком літератури, театру, мистецтва; був публіцистом, філософом, фольклористом, мовознавцем, етнографом і економістом. А в розвитку української літературної і громадсько-суспільної праці та філософії уся його творчість становить цілу епоху. Його літературно-наукові і публіцистичні праці ще за його життя були відомі широко поза межами України.
Був Франко великим майстром і новатором у поезії, прозі; дав неперевершені зразки громадської і філософської лірики; підніс до вищого рівня в світовій літературі соціально-психологічну повість, відкрив нові шляхи для розвитку української драматургії. Він був видатним дослідником і теоретиком української літератури і ставив перед письменниками обґрунтовані вимоги як найкраще служити пером рідній літературі. Він розширив рамки критичного реалізму і збагатив українську і світову літературу новими художніми образами. Був відважним піонером у пошуках оригінальних мистецьких засобів зображення дійсності, в збагаченні української літератури новими жанрами в поезії, прозі. Його естетичні і критичні есеї на літературні теми започатковують новий етап у розвитку української літературної критики. Його «Нарис історії українсько-руської літератури від найдавніших часів аж до 1890 року» та ряд численних літературних оглядів, були першими, справді науковими працями в українському літературознавстві. Був він „володарем душ” і духовним натхненником молоді своєї доби і під впливами його творчості росла і дозріла ціла галерея таких визначних письменників, як Наталя Кобринська, Леся Українка, Осип Маковей, Уляна Кравченко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Марко Черемшина та інші.
В останніх десятиліттях виросла велика література про Франка, і франкознавство, поруч шевченкознавства, стало своєрідною дисципліною передовсім літературознавчих дослідів, а його культ став другим, поруч Шевченкового, репрезентаційним по своїй величині і своєму значенні.
Франкові, синові ремісника-коваля, „судилось стати великим” — стверджує такий вникливий мислитель як Є. Маланюк, у своєму есеї про поета. „Великим не в Галичині, а в цілій Україні, в цілій східній Європі, як також одним із тих небагатьох, що репрезентують культуру Європи перед цілим світом”. А говорячи про велич Франка, Маланюк пригадує слова Миколи Зерова, що це „велич, у якій вже ніхто з нас не сумнівається” (а писав це такий визначний літературознавець, як Зеров, ще наприкінці 20-их років).
Біографічні дані
1856 — це рік народження Івана Франка, сина коваля з села Нагуєвичі, Дрогобицького повіту. Після закінчення народної школи в селі Ясениці Сільній і гімназії в Дрогобичі, вже з 1874 р. починає друкувати свої ранні твори.
1874 — Франко стає студентом Львівського університету (філософічний факультет).
1876 — стає членом редакції журналу «Друг», який з цього часу починає виходити в живій народній мові.
1877 — перший арешт Франка разом з членами редакції «Друга».
1878 — разом з М. Павликом Франко видає журнал «Громадський Друг», а після його конфіскати змінює назву журналу на «Дзвін», а потім на «Молот». Після упадку «Громадського Друга», починає вида вати «Дрібну Бібліотеку». Працює в журналі «Правда», співробітничає в польських часописах і у віденському «Альманаху».
1880 — другий арешт Франка, що був замішаний у процесі селян, які виступали проти австрійської влади. Після тримісячного ув’язнення виходить на волю, переживає матеріяльну скруту, проживає якийсь час у рідному селі.
1882 — одержує нагороду за історичну повість «Захар Беркут» разом з І. Белеєм видає у Львові місячник «Світ».
1883 — відбуває дві поїздки до Києва. Там знайомиться з видатними культурними діячами. Старається про фонди на нове видавництво. Там теж одружується.
1885-86 — відбуває дві поїздки до Києва. Там знайомиться з видатними культурними діячами. Старається про фонди на нове видавництво. Там теж одружується.
1887 — поява першої збірки поезій «З вершин і низин», що є підсумком десятирічної праці поета. Критика оцінила цю книжку поезій як найкращу збірку від появи «Кобзаря».
1889 — третій арешт Франка, разом з групою студентів із східної України, що відвідували Галичину.
1890 — стає одним з основників Української Радикальної Партії. В цьому ж році приходить до першої особистої зустрічі з М. Драгомановим у Відні. При його участи, В. Охримовича і В. Будзиновського редагує орган Радикальної Партії «Народ».
1892 — виїзд до Відня. Тут на Віденському університеті одержує ступінь доктора філософії за наукову працю над повістю «Варлаам і Иоасаф». Цю працю високо оцінив передовий славіст В. Яґіч.
1893 — видає у Львові перший збірник поезій Лесі Українки «На крилах пісень».
1895 — Франко виголошує на Львівському університеті свою габілітаційну доповідь про «Наймичку» Шевченка і по смерті О. Огоновського старається одержати становище професора української літера тури. Інтриги своїх і чужих унеможливили йому це.
1894-97 — видає літературно-науковий двомісячник «Життя і Слово» і вдержує цей журнал на високому європейському рівні.
1897 — тричі кандидує до австрійського парламенту і до галицького скйму, але безуспішно. Його кандидатуру завзято поборювали знову свої і чужі. Є одним з головних редакторів «Літературно-Наукового Вістника», стає дійсним членом НТШ і одним з головних співробітників «Записок» цього Т-ва.
1898 — це рік тріумфу Франка. Передові кола української громадськости вшановують Франка з приводу 25-ліття його літературної діяльності. Ювілейні святкування відзначили своєю присутністю Леся Українка, І. Тобілевич, наспіли численні привіти; різні наукові товариства закордоном іменували його своїм членом. М. Павлик виготовив перший бібліографічний список його творів, що нараховував кількасот позицій.
1903 — зустріч з М. Лисенком і участь в ювілею 35-літньої діяльності цього славного композитора.
1904 — Франко пише ґрунтовний огляд української літератури до енциклопедичного словника в німецькій мові Брокгауза і Ефрона.
1905-07 — це роки великої і напруженої наукової праці. Появляються його збірники: «Галицько-руські народні приповідки», «Апокрифи і легенди з українських рукописів XVII-XV1II ст.», «До історії українського вертепу XVIII ст.», «Св. Климентій в Корсуні» та інші.
1906 — з нагоди його 50-річчя Харківський університет признає йому почесний докторат з руської словесності.
1908 — початок важкої недуги. Втрачає можливість писати. Підряд кількох років виїздить за кордон на лікування і його здоров’я кращає.
1910 — поява нового повного видання «Історії української літератури до 1890 р.».
1913 — відзначення 40-ліття літературної діяльності Франка.
1915 — важкі часи війни. Наполеглива праця над баладами народів світу
і студії над українською народною піснею.
1916 — в місяці травні Франко вмирає.
Твори І. Франка
Літературна спадщина Франка — пребагата. Вона оригінальна так своїм змістом, як і формою, і в українському літературознавстві присвячено їй уже чимало спеціальних досліджень і монографій. А ось короткий огляд найважніших творів і їх класифікація:
Поезія. Залишив нам Франко шість різних збірок своїх поетичних творів. Ними є: «З вершин і низин», «Мій ізмараґд», «З днів журби», «Давнє і нове», «Зів’яле листя», «Семпер Тіро».
В пребагатій скарбниці його поетичної музи окреме місце займають поеми: а) реалістично-побутові («Панські жарти», «Наймит»), б) філософічно-історичні («Іван Вишенський», «На святоюрській горі», «Мойсей», «Смерть Каїна»), в) сатиричні («Ботокуди» і інші).
Окрему групу творять численні переклади з західноєвропейських класиків (Шекспіра, Байрона, Шеллі, Шиллера, Гете, Гюго, Данте, Кальдерона і ін). Залишив він нам теж чимало віршів тематично пов’язаних із стародавнім Сходом, Римом, Грецією. І врешті окрему групу творять його вірші-переспіви української народної творчості і переклади з такої ж творчості польської, болгарської, сербської, німецької, румунської.
У ділянці прози залишив нам Франко численні оповідання, нариси, повісті: 1) оповідання з часів його шкільної науки; 2) цикль бориславських оповідань і повістей з життя робітництва; 3) повісті з життя селян; 4) оповідання з тюремного життя; 5) сатиричні оповідання; 6) історичні повісті; 7) повісті й оповідання з життя інтелігенції.
Драма. Залишив нам Франко дванадцять драматичних творів, з яких найбільш відома і популярна по сьогодні драма «Украдене щастя».