Ізюмський полк — адміністративно-територіальна та військово-козацька одиниця Гетьманської (Лівобережної) України (1685-1765). Полковий центр м. Ізюм (тепер райцентр Харківської обл. України).
До 1685 територія Ізюмського полку належала до складу Харківського полку. Складався Ізюмський полк з Балаклійської, Кам’я-нецької, Куп’янської, Андрієвецької, Цареборисівської, Лиманської, Савинецької та інших сотень. За реєстром 1732, в Ізюмському полку налічувалося 17 сотень, в яких нараховувалося понад 3500 виборних козаків та близько 12 тисяч підпомічників. Козаки Ізюмського полку захищали східні кордони України, яка входила тоді до складу Російської імперії, від нападів татарських ординців, та несли прикордонно-сторожову службу. У послужному списку полку — участь в Азово-Дніпровських походах російсько-українських військ (1669-96), в Північній війні (1700-21), в російсько-турецькій війні (1735-39), а також Семилітній війні (1756-63). Відомі й імена полковників, які очолювали цей адмінполк та командували бойовим полком: К. Донець-Захаржевський, чиє ім’я — серед імен людей, які розбудовували слобідське козацтво, Ф. Шидловський, А. Шидловський, М. Донець-Захаржевський, Ф. Краснокутський. Розформований був цей адмінполк в 1765, коли адмінполки Слобідської України перетворювали на військових поселенців (обивателів). Територія полку стала складовою частиною Слобідсько-Української губернії.