«Історія Русів» — історико-легендарний твір, в якому історія України (Малої Росії, Русі) описується від часів праслав’янських до кінця XVII ст. Уперше видана О. Бодянським у Москві в 1846, під назвою
«История русов или Малой России. Сочиненіе Георгія Кониського, архієпископа Белорускаго». Хоча автора в цьому виданні й було названо, проте питання авторства й досі є полемічним. М. Максимович вважав, що автором «Історії Русів» є не Кониський. Серед ймовірних авторів дослідники називали Г. Полетику, його сина В. Полетику, князя О. Безбородька, С. Дівовича, А. Худорбу. На думку історика І. Крип’якевича, цей твір з’явився завдяки зусиллям цілої групи істориків-патріотів. Друге видання було здійснене 1956, у Нью-Йорку. Обидва ці видання здійснені російською моюю, тобто мовою оригіналу. Третє видання, у перекладі на українську Івана Драча та з передмовою Валерія Шевчука «Нерозгадана таємниця «Історії Русів», з’явилося 1991, у видавництві «Радянський письменник» (Київ). До своєї першої публікації, здійсненої Осипом Бодянським, «Історія русів» поширювалася в рукописному варіанті, в списках. Нею користувалися, працюючи над своїми історичними творами, О. Пушкін («Полтава») М. Гоголь («Тарас Бульба»), Є. Гребінка, Т. Шевченко, П. Куліш та ін. Та попри історико-виховне значення, яке має «Історія русів», великим недоліком її є те, що вона (на думку багатьох дослідників, зокрема, Г. Карпова, М. Максимовича, С. Соловйова…) має багато історичних неточностей, виправдання яким може бути тільки те, що твір це не суто історичний, а документально-художній, і за тематикою — історико-легендарний.