У той час, коли серед української інтелігенції посилювалась ідея національного пробудження, появилася книга, яку визначний історик Ол. Оглоблін назвав «вічною книгою незалежносте українського народу» — «Історія Русів». Книга ця ще глибше усвідомляла тодішнім українцям їхню етнічну, національну та політичну відмінність між українським та російським народом і мала величезний вплив на тодішні й майбутні покоління.
Більше як 150 літ минуло від першої згадки про цю книгу, але поява її й досі залишається такою ж таємницею, якою була на початку XIX ст. Сотні дослідників намагалось розкрити таємницю, автора та обставини і дату написання, але безуспішно. Вони й по сьогодні нікому невідомі.
Перші згадки про копію цієї книги маємо з 1825 р. Ця копія знаходилася в селі Понурівці — маєтку Миклашевського і була твором «ворожим російському урядові». Ця копія, як і друга, що знаходилась у бібліотеці І. Безбородька в селі Гринів, стали праджерелами, з яких в наступних десятиріччях роблено копії. Спершу авторство її приписували могилівському архієпископові Георгієві Кониському, але виявилось, що це був псевдонім справжнього невідомого автора. А згодом її авторство приписували іншим сучасникам, як от Г.А. Полетиці, М. Репнінові, О. Безбородькові і ін. На думку Ол. Оглобліна, який спеціально досліджував цю таємницю, «Історія Русів» написано в Новгороді Сіверському, а в її написанні мусіли брати участь члени більшого культурного гуртка. Що стосується дати, то спершу вважали, що це було наприкінці XVIII, але новіші досліди доводять, що її написано у першій чверті XIX ст.
Історія Русів. Зміст
Зміст «Історії Русів» незвичайно цікавий. Це не історія в звичайному розумінні, але блискучий політичний трактат, у якому виведено десятки вигаданих осіб, воєнних подій, боїв, дипломатичних переговорів, трактатів. Але, в парі з цим, оперуючи справжніми, фактами, автор подає свою концепцію історії України, її високу культуру, починаючи з X ст., та прагнення до незалежносте і відрази до абсолютизму, до гнобителів, головно до Росії. Написана «езопівською мовою», тому треба її дуже уважно читати, щоб зрозуміти, що автор хоче сказати. Сама «Історія» доведена до 1769 р. Починаються вона від найдавніших часів (. . .„від слов’ян, племені Яфета, сина Ноєва”. . .). Історія та культура Київської Русі і північної — викладається коротко. Історичне життя до Хмельницького викладається як історія воєн і боїв.
Зі сторінок «Історії» виринають легендарні вже постаті І. Підкови, С. Наливайка, Тараса Трясила, Павлюка, Остряниці, та героїв народних дум (Богуславця, Кішки). Йдуть трагічні розповіді про муки, яких зазнали ці герої з ворожих, зокрема польських рук, картини насильства, спричиненого Берестейською унією. «Історія» таврує злодіяння магнатів та винародовлення українського панства. Третину всього тексту займають події визвольної боротьби і образ Хмельницького, та епізоди його боротьби з поляками. Словами великого гетьмана автор підносить гідність і волелюбність українського народу:…..це народ вольний і готовий всегда умереть за свою
вольность до последного человіка . . . Він вступив у союзи з іншими народами тільки на рівних правах, як рівний з рівним . . Автор дуже негативно ставиться до гетьманських чвар, як теж є проти дідичного гетьманату.
„Негативно розповідається там про „зраду» Мазепи, але цьому народ не винен, а самий цар Петро, який „пригрів Мазепу». Пригадує криваві розправи, які чинив Петро і його опричники, як царська могутність зростала на крові і костях українського народу.
Автор «Історії Русів» послідовно розвиває думку, що політично-національна та культурна історія України має свою власну традицію від найдавніших часів, її пронизує ідея автономізму, республіканізму та протесту проти соціального безправ’я і національного поневолення. Вона, врешті, завершує в українській літературі період повістево-історичної традиції і є помостом до нової наукової історіографи. Своєю ненавистю до деспотизму й тиранії твір захопив таких письменників, як Шевченко, Куліш. Довший час поширювалась вона в численних рукописах, бо вважалась за нелегальний твір і щойно у 1846 р. видано її в Москві. Мова «Історії» вже на роздоріжжі між російською літературною і
Українську історичну науку цього часу доповняє передовсім «Історія Малой России» Дм. Бантиш-Каменського, видана у 1822 p., і з цього ж року уривки Олекси Мартоса «История Малороссии», що виявив себе патріотом і звеличником Мазепи.
Історія Русів — вічна книга української незалежності (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)