Італійське мистецтво пізнього Середньовіччя – своєрідне відлуння романського стилю й одночасно «передчуття ренесансу» – залишило відносно небагато архітектурних пам’яток (Палаццо Веккіо, Санта-Марія дель Фьйоре). Однак, як не дивно, за межами Італії споруд цього стилю збереглося чи не більше, ніж на його батьківщині. Так, славнозвісна фортеця Солдая в Криму на сьогоднішній день є найбільшою з повністю збережених генуезьких фортець Європи!
Італійці з Генуї та Венеції з’явилися в Криму в 12 ст. У 1266 р. імператор Візантії Михаїл VIII Палеолог (1224-1282 рр.) продав Генуезькій республіці виключні права на торгівлю в Чорному морі: за це Генуя дала йому флот, необхідний для відвоювання Константинополя в хрестоносців. За лічені десятиліття генуезці освоїли кримське узбережжя й створили там систему чудових укріплень, серед яких найкраще збереглися замки Солдая (Судак), Кафа (Феодосія), Чембало (Балакла- ва), Пуста (Алушта), Горзувіт (Гурзуф) і Тассілі (Морське). Нові генуезькі володіння набули статусу провінції (капітанства) і отримали ім’я Готія. «Маленька Італія» існувала в Криму аж до 1475 р., коли півострів було захоплено армією Османської імперії.
Крим в обмін на флот
Передача Криму генуезцям стала для грецького населення півострова великим сюрпризом. Одним розчерком пера басилевс продав їхню батьківщину іншій державі, до того ж католицькій. Дрібні грецькі князьки, що керували кримськими містами, були поставлені перед фактом: вони повинні були скласти повноваження й відправлятися світ за очі. Зрозуміло, вони не погодилися на такі жорсткі умови; почалася війна.
Однак сили були принципово не рівними. Прекрасно озброєні й набагато численніші італійці придушили опір і за лічені тижні оволоділи узбережжям. Кримські греки до 19 ст. зберігали легенду про царицю-черницю Феодору, володарку Сугдеї (Судака). Відчайдушно опираючись генуезькій експансії, вона зачинилася з вірними людьми в замку на горі Кастель південніше Алушти. І лише зрада рідного брата відкрила ворота ворогам. Кастель було захоплено, а цариця загинула в бою.
Фортеця Чембало в Балаклаві (м. Севастополь), бл. 1354-1420 рр.
Генуезці влаштувалися на території сучасної Балаклави близько 1343 р. Побудовані ними укріплення в 1354 р. були спалені ординським ханом Джанібеком, але незабаром відбудовані заново. На вершині гори було зведено цитадель Сан-Ніколо – верхнє місто, – а під нею, на пологому схилі, розташувався Сан-Джорджо – нижнє місто, оточене трикутником стін. У верхньому місті розташувалася адміністрація та гарнізон, у нижньому – оселилися прості городяни.
Консул обирався в Генуї терміном на рік і був головною виконавчою та судовою владою міста, він також разом із каштеляном замку Сан-Ніколо був начальником гарнізону, що складався з 40 арбалетників.
Оборонні споруди замку й сьогодні справляють сильне враження. У цитаделі збереглися три башти, включаючи донжон, називаний також Консульським замком.
Побудований близько 1420 р., він являє собою циліндричну башту висотою 20 м і має три яруси: перший було зайнято цистерною з водою, другий був житловим (там знайдені залишки каміна), на третьому, можливо, розташовувалася каплиця. Збереглася частина склепіння верхнього поверху, утворена куполом зі шліфованого каменю.
З оборонних споруд нижнього міста найкраще вціліли дві циліндричні башти: «Башта з обручами», що прикривала ворота замку, і башта консула Бернабо Грілло, в основі якої зберігся потужний барбакан.
Є на території замку й фундаменти чотирьох католицьких храмів. В ап- сиду одного з них упаяно камені з вирізаними на них лицарськими хрестами, які символізують стійкість і непорушність віри.
Війна за вихід до моря
Освоївши кримське узбережжя, генуезці відтіснили грецьке населення в глиб гірських районів. Незабаром там утворилося маленьке, але міцне князівство Фео- доро, власті якого згодом зважилися кинути виклик давнім ворогам. Феодорити давно мріяли повернути собі вихід до моря: морська торгівля уявлялася в ті часи запорукою економічного процвітання. В 1423 р. армія князя Олексія І штурмом узяла Чембало – фортецю, розташовану по сусідству з володіннями греків.
Слід зазначити, що Генуя «трохи заощаджувала» на далеких провінціях: гарнізон Чембало складався всього лише з сорока стрільців, причому до їхнього числа входили цирульник, двоє сурмачів і поліцейський пристав. Зрозуміло, що таке «полчище» не змогло стримати натиск навіть невеликого грецького загону. Лише за допомогою гарнізону Солдаї італійці незабаром знову заволоділи містом.
Однак феодорити не здалися й у 1327 р. заснували неподалік власну фортецю- порт, Каламіту.
У 1433 р. невгамовні греки знову зазіхнули на генуезькі володіння й штурмом узяли Чембало. Цього разу італійці постаралися вирішити проблему раз і назавжди: вони викликали з Генуї республіканський флот під командуванням Карло Ломелліно.
Ескадра з двадцяти величезних галер із шістьма тисячами найманців на борту висадилася в Балаклавській бухті. Під час короткого штурму загинули майже всі грецькі солдати, а молодий князь Іоанн потрапив у полон.
Генуезці спалили Каламіту й рушили на Феодоро. Але в події втрутилася третя сторона: Кримське ханство, побоюючись порушення балансу сил на півострові, виступило на боці греків.
У битві під Солхатом татари розгромили генуезців. У 1434 р. було укладено мирний договір, що встановлював кордони всіх трьох учасників драми. У Криму настав мир. Проте ідилія тривала недовго: за 41 рік весь півострів було захоплено османами.