Царський курган у Пантікапеї, найімовірніше, було зведено як усипальницю боспорського царя Левкона І (389—349 рр. до н. е.) з династії Спартокидів. На жаль, поховання царя було розграбовано ще в давнину, але сам мавзолей чудово зберігся. Його поховальна камера являє собою квадратний зал із купольним завершенням висотою 9 м. До нього ззовні веде так званий дромос — коридор зі стрілчастим склепінням, викладений рустованим каменем.
Над гробницею насипано курган, висота якого нині становить 17 м, довжина окружності — 260 м, діаметр — 80 м. Відповідно до легенди, під час поховання царя курган був покритий різнобарвними килимами.
Вхід у дромос і портал поховальної камери оформлені у вигляді ступінчастих арок. Це — найдавніше інженерне рішення, що сходить до часів, коли в Європі ще не вміли будувати справжнє аркове склепіння.
Використання архаїчних прийомів у «класичному» четвертому столітті — це типова стилізація «під старовину»: зводячи для себе мавзолеї, подібні до тих, у яких було поховано аргонавтів і героїв гомерівської «Іліади», боспорські царі претендували на настільки ж видатну роль у грецькій історії.
Архітектура Царського кургану стилістично сягає до мікенських часів. Гробниці подібного типу, відомі як голоси, були поширені в 16—12 ст. до н. е. Найзнаменитішою з них є Скарбниця Атрея в Мікенах (бл. 1250 р. до н. е. До 8 ст. до н. е. голоси поступово вийшли з моди в самій Греції, однак набули популярності в провінціях, у тому числі й у Криму