Національна святиня, символ давньоруського християнства, Софія Київська є одним із найкрасивіших православних храмів Середньовіччя. Згідно з Київським літописом, вона була побудована в 1037 р. за наказом князя Ярослава Володимировича (прав. 1019-1054 рр.). Однак нещодавні археологічні відкриття зміщають дату закладення собору на 1011 р„ а його завершення – на 1017 р. У цьому випадку засновником собору є Володимир Великий, а його завершувачем – Святополк (1115-1119 рр.).
Спочатку Софійський собор являв собою п’ятинавовий хрещато-баневий храм із тринадцятьма куполами. Число куполів визначалося християнською символікою чисел: центральна глава символізувала Христа – Главу Церкви, чотири куполи довкола нього – євангелістів, а дванадцять бічних куполів – апостолів. Барабани куполів і апсиди були багатогранними; центральний барабан вінчали півциркульні закомари.
Храм оперізувала двоярусна галерея, ззовні від якої перебувала ще більш широка одноярусна – по її кутах стояли циліндричні вежі з куполами. Собор було складено у візантійській техніці з рядів каменю та плінфи, що чергуються. Ззовні кладка була покрита розчином-цем’янкою. У цілому, вигляд храму відповідав візантійському стилю епохи Македонської династії. Однак у константинопольській архітектурі того часу немає прямих аналогів Софії Київської, тому припускають, що вигляд храму було визначено бажанням замовника-князя.
Інтер’єр собору зберіг величезну кількість фресок і мозаїк 11 ст., виконаних кращими візантійськими майстрами. Палітра мозаїк нараховує 177 відтінків. Найвідоміша з них – Богоматір Оранта (Та що молиться) – перебуває в центральній апсиді храму. Її молитовна поза й нетипове для візантійського канону синьо-жовте вбрання змушують багатьох дослідників бачити в Богородиці «перевтілення» Матері-Землі, Мокоші.
У зеніті центрального купола розташовується ще одна чудова мозаїка – Христос Пантократор (Вседержитель), навколо якого розмістилися чотири архангели та фігури апостолів, а на парусах купола – євангелісти, що пишуть.
Із фресок інтер’єра найдивовижнішими є зображення в циліндричних вежах: тут представлені сцени придворного життя та полювання, екзотичні тварини, музиканти й блазні.
У храмі відомо близько 100 поховань; зберігся чудовий мармуровий саркофаг Ярослава Володимировича з останками князя.
У 13 ст. Софійський собор неодноразово піддавався грабункам і руйнуванням. У 1385-1390 рр. митрополит Кипріан відтворив його з руїн, після чого храм більше трьох із половиною століть продовжував діяти.
В 1596 р. Софія перейшла до греко-католицької церкви, а 1630-ті рр. її повернув православним і відремонтував митрополит Петро Могила. Наприкінці 17 ст. значні кошти на реконструкцію собору виділив Іван Мазепа.
На жаль, у результаті численних реставрацій 17-18 ст. собор принципово змінив свій вигляд і тепер фактично є зразком українського бароко. Про первісний вигляд храму можна судити лише за інтер’єром і ділянками первісної кладки, відкритої сучасними археологами.