Cередньовічна архітектура

Епоха Середньовіччя – більш ніж тисячолітній період європейської історії, що веде відлік від часу падіння Риму в 476 р. і завершується лише у середині-кінці 15 ст. Більшу частину цього періоду українські землі перебували за межа­ми західноєвропейських культурно-політичних процесів.

Але з 13 ст. Галицько-Волинське князівство опинилося під прицілом молодих і войовничих Європейських королівств – Угорського та Польського, які вже з середини 14 ст. уста­новили свою гегемонію над Закарпаттям і Галичиною. В Центральній Україні, витиснувши татар, розмістили свої гарнізони литовські князі. Все Чорноморське узбереж­жя, включаючи Крим, із 1266 р. було офіційно передане Генуезькій республіці (Північна Італія). Так, під впливом нових колонізаторів і завойовників, територія України була залучена до контексту європейської культури пізнього Середньовіччя.

Архітектура тривалої епохи Середньовіччя досить різноманітна й охоплює цілий ряд незалежних стилістичних напрямків. Однак існує комплекс ознак, що характерні для всього середньовічного зодчества.

Риси середньовічної архітектури

Основні риси середньовічної архітектури є такими:

• культові споруди в плані мають вигляд латинського хреста, утворено­го перетинанням двох протяжних масивів: поздовжньої й поперечної нав. Вершина світської архітектури – замки, що в плані являють со­бою замкнутий багатокутник, укріплений циліндричними або прямо­кутними вежами;
• фасад храму утворений усталеною композицією з масивного різьбленого порталу, круглого вікна-рози та двох веж-дзвіниць, увінчаних шпилями. Складна композиція порталу включає архівольти, різьблений тимпан і стрілчастий вимперг. В оформленні бічних стін велику роль відіграють винесені назовні опорні конструкції- контр­форси, аркбутани, пінаклі;
• зовнішній декор представлений багатою різьбою по каменю, викори­стовуваною в насиченні порталів, віконних прорізів, стін і шпилів. Ши­роко представлена сюжетна скульптура на біблійні теми, зображення демонічних істот, плетений орнамент. У декорі інтер’єрів важливу роль відіграють нервюрні склепіння складної геометрії;
• вікна великі, півциркульні (романський стиль і проторенесанс) або стрілчасті (готика), обрамлені різьбленою лиштвою, у яку вписано візерунчасті кам’яні ґрати – масверк. Вікна часто покриті вітражами – композиціями з кольорових стекол. Засклена частина вікна сильно за­глиблена в стіну й оточена розтрубом – прорізом, що розширюється назовні;
• основний будівельний матеріал – камінь і цегла, залежно від їхньої доступності: камінь переважає в спорудах романського стилю та захід­ноєвропейської готики, цегла – у готиці Скандинавії, Литви та Польщі, а також у будівлях італійського проторенесансу.

У середньовічній архітектурі тривалий час протиборствували два напрямки: «романський» і «германський». Перший із них спирався на архітектурну естетику пізнього Риму й перегукувався із зодчеством Візантії, що черпало свої ідеї з того ж джерела. Другий продовжував древні германські, скандинавські та кельтські традиції, що залишили свій слід у дерев’яному зодчестві Північної Європи. У рамках «романського» напрямку розвинулися стилі перших європейських імперій – Каролінгів, Меровінгів і Оттонів. їхніми прямими наслідками стали власне романський стиль, а також специфічний італійський проторенесанс. «Германсь­ка» культура стала основою для розвитку готики. На території України на основі готичного стилю виникла специфічна «православна готика», що не має аналогів у Східній Європі.

Романський стиль

Романський стиль зародився в Німеччині в 10-11 ст. на основі каролінзьких і візантійських зразків. Саме в його рамках сформувався архетип середньовічної архітектури: підкреслено «вертикальної», рясно прикрашеної різьбленим кам’яним декором. Парні півциркульні вікна, аркатурні фризи, циліндричні башти були запозичені архітекторами-«романцями»з пізньоримськоїта візантійської спадщини. Але цілий ряд кон­структивних і пластичних рішень були зовсім новими: багатоступінчасті арки-архівольти, різьблені портали, своєрідна скульптурна пластика. Цінним внеском романського стилю в європейську архітектуру став і прин­ципово новий тип фасаду: у вигляді площини зі ступінчастим контуром, прорізаної в центрі величезним круглим вікном-розою та облямованої з двох боків високими вежами-дзвіницями.

Італійський проторенесанс

Італійський проторенесанс – специфічний напрямок в архітектурі середньовічної Італії (12-14 ст.). У цей період у Флоренції, Пізі, Венеції та Генуї виникають торгові республіки, державна ідеологія яких дає по­штовх до народження підкреслено світської культури, майже ренесансної за духом (згадаємо Петрарку, Дайте, Боккаччо). Архітектура цього часу об’єднала романські та власне італійські традиції. Наприкінці 14 ст. катастрофічна пан’європейська епідемія чуми перервала розвиток цієї унікальної культури; століття потому в Італії народився ренесанс.

Архітектурні деталі, характерні для італійського проторенесан­су: парне півциркульне вікно, близьке до романських зразків, проте почасти оздоблене лишт­вою, а також багатоярусні машикулі (ступінчасті ряди арочок), які часто прикрашали навіть цивільні будівлі

Готичний стиль

Готичний стиль виник у Франції в 11 ст. і набув великого поширен­ня в Європі вже із середини 12 ст., згодом отримавши в різних держа­вах специфічні національні риси. Уособленням готичного стилю стала стрілчаста (завершена вістрям) арка, що використовувалася в оформленні вікон, дверних прорізів, склепінь і т. п. У плануванні готичних споруд відбувся перехід від циліндра до багатогранника, а в декорі – до покриття всього спорудження суцільним «кам’яним мереживом». Так склався типо­вий готичний собор – одне з найвищих досягнень світової архітектури.

Готичне мистецтво пройшло у своєму розвитку кілька етапів. Ран­ня готика (11 ст.) сполучила романську монументальність із похилою стрілчастістю арок і типово готичними кам’яними візерунками. У наступ­ний за ним період високої готики (12-14 ст.) мистецтво різьби по каме­ню досягло найвищого розквіту: на вікнах з’явилися різьблені масверки, а на шпилях – вигадливі фіали та флерони.

У 15 ст. в європейському мистецтві виникло відразу кілька нових напрямків, найважливішими з яких були полум’яніюча та горизонтальна готика. Для полум’яніючої готики, що переважала в Німеччині, Австрії, Литві, були характерні вражаючо складні та пластичні лінії декору, що нагадували язики полум’я. Горизонтальна готика (Англія, Шотландія, Нідерланди) відмовилася від вертикальної стрункості й стрілчастості на користь більш врівноважених, геометричних форм: широких вікон, прямокутних карнизів, ступінчастих фронтонів.

Прогресивна готика

Архітектура готики в наш час викликає похмурі асоціації: пітьма Середньовіччя, суворі замки, демонічні істоти, багаття інквізиції… Але цей сте­реотип дуже далекий від істини. Як не дивно, готичний стиль сприймався сучасни­ками як ліберальний, освічений і оптимістичний. Стрункість шпилів і різнобарв’я вітражів, витончена різьба по білосніжному каменю та яскраві прапори на баш­тах покликані були знаменувати настання нової епохи – епохи інтелекту й гуманізму.

Вік готики – це час перших університетів (Болонья, Оксфорд, Париж) і пер­ших парламентів (Іспанія, Франція, Англія), час мандрівних трубадурів і блиску­чих філософів. Саме пізнє Середньовіччя відкрило для Європи наукові досягнення античності: уже в 12-13 ст. студенти зачитувалася Арістотелем і Платоном, вивчали географію Птолемея, математику Піфагора й медицину Авіценни.

Готичне мистецтво й досі визнається одним із найвищих досягнень євро­пейської цивілізації: досить згадати Нотр-Дам або Кельнський собор. Стосовно ж інквізиції, то її розквіт припадає на епоху Відродження: орден єзуїтів було заснова­но в 1534 р„ а «Священну канцелярію» – у 1542 р.