Категорія: Польсько-литовська доба

Виникає питання, наскільки інтеграція України в склад польського державного організму вплинула на уявлення про неї західноєвропейського світу. У багатьох західноєвропейських авторів XV-XVI ст. було досить чітке сприйняття України, її географічного положення та етнополітичних відмінностей від найближчих сусідів. Так, у праці італійця А.Контаріні «Подорож до Персії» (вийшла друком 1487 р.) точно зафіксовано межу між Польщею і…

Серед таких історичних, вкрай трагічних, обставин, змінився в цілому політично-державний і суспільний лад, у якому основний культурний процес, що з такою силою проявляв себе впродовж майже 300 літ, майже зовсім припинився. В польських національно-державних інтересах було довести до повної колонізації підбитих земель і про якусь дальшу розбудову української культури і її традиційних виявів шкода було…

Ружинський Михайло (р. н. і р. см. невід.) — військовий діяч України і Польщі XVI ст., князь, гетьман Війська Запорозького. Походив з давнього князівського роду Ружинських. Гетьманом обраний 1585, після відречення від булави Б. Микошинського. Того ж року здійснив похід на Перекоп і повернувся на Січ з великими трофеями. Вибивши татар з межиріччя Кальміусу і Берди,…

Ружинський Кирик (р. н. невід.-1602) — військовий діяч України і Польщі XVI ст., князь, гетьман запорізьких козаків, командир корпусу польсько-українських ополченців. Належав до давнього литовсько-українського роду князів Ружинських, який дав Україні таких відомих козацьких діячів як Богдан, Михайло, Роман та Остафій Ружинські. На Січі з’явився разом з братом Михайлом, що 1585 був обраний гетьманом. Командував загоном…

Ружинський Богдан (Богданко) (р.н. невід.-1576) — військовий, козацький і політичний діяч, князь, гетьман реєстрового козацького війська. Родом з м. Ружина Волинського воєводства. Гетьманом був обраний 1575, після загибелі гетьмана І. Свир-говського. Звернувся з листом до короля, в якому просив видати універсал про визнання Війська Запорізького законним військом Речі Посполитої і, як відомо, король С. Баторій такий…

Серед таких обставин становище Української Православної Церкви, як одного з основних чинників українського культурного процесу, стало вкрай незавидне. За княжих часів князі й багаті роди були фундаторами церков, обдаровували монастирі, основували при церквах школи, шпиталі для старших і немічних. Вславилися цим зокрема князі Дашкевичі, Хоткевичі, Острозькі, Глинські. Завдяки їм, такі монастирі, як Києво-Печерський чи Михайлівський…

Істотні зрушення в літературному процесі другої половини XVI ст. пов’язані з українською полемічною прозою. Остаточному окресленню її концептуальної основи й художніх параметрів сприяло кілька факторів, а серед них — творчість польського церковного діяча і письменника Петра Скарги. У його трактаті «Про єдність Церкви Божої під одним пастирем і про грецьке відступництво від цієї єдності» (1577)…

Наприкінці свого віку, досягнуши вершини могутності, князь Вітовт прагнув забезпечити Великому князівству Литовському незалежне політичне існування в європейському світі. Способом досягнення цієї мети він вважав прийняття королівського титулу. В цьому його підтримали німецький імператор Сигізмунд і король угорський, зацікавлені у ліквідації польсько-литовської унії. У своїх монархічних устремліннях Вітовт спирався як на українську монархічну традицію, про…

Острозький Василь-Костянтин (1526-1608) — князь, полководець, громадський діяч України, Син відомого козацького і громадського діяча Костянтина Івановича Острозького (бл, 1463-1533). Староста володимирський і маршалок волинський (з 1550). Рішуче виступав проти Люблінської (1569) унії. З його ініціативи, і його коштом в 1580 в Острозі, на Волині, засновано Острозьку академію. Як київський воєвода, підтримував спробу гетьмана І. Підкови…

Монументальне малярство становить порівняно менш відому сторінку історії українського мистецтва другої половини XV — першої половини XVI ст. Опосередковані дані вказують на можливість певного звуження сфери його поширення. Це була зворотна сторона розвитку ансамблю в станковому малярстві. Проте і за несприятливих умов монументальне малярство продовжувало розвиватися. Лише писемні джерела свідчать про тяглість традиції монументального малярства…