Якщо говорити про витоки української культури в сенсі їх генези та хронології, то хоч це питання ще дальше є предметом спеціальних дослідів, проте на сьогодні маємо на загал встановлену класифікацію тих культуро-творчих елементів, які творять основну базу під формування окремих епох української культури.
Ці витоки — за визначенням О. Пріцака — можна б поділити на такі основні групи:
Першу групу творять ті витоки, яких злиття дало базу нашій культурі, а ними були: доіндоевропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські та алтайські.
Другу групу творять витоки античні (грецькі, римські), германські, візантійські і західноєвропейські. Ці чотири витоки творять, на думку Пріцака, культурні епохи, що їх пережила українська культура у своєму розвитку.
Друга особливість українського культурного процесу в тому, що вже т.зв. палеолітичні культури вказують на повну відрубність тодішніх українських культур від тодішніх московських. Між цими двома типами культур ніколи не було будь-якого зв’язку. Був натомість, і то сильний зв’язок з надчорноморям і Середземномор’ям, які доволі сильно промінювали на українські території від дуже давніх часів. Пріцак, а з ним і Дм. Чижевський, доказують, як себе ці всі впливи проявляли.
Крім цих складників є ще й інші чинники формування української культури від самих найдавніших її початків. Тут на першому місці висуваються такі чинники як підсоння, раса, територія, а теж економічні умовини і міграційні рухи. Разом можна б назвати їх географічним чинником, який зіграв дуже велику роль у найранішому періоді формування нашої культури.
Звертають на це увагу українські історики. Нпр. Дм, Дорошенко стверджує, що територія України була від прадавніх часів тереном перехрещування політичних і культурних впливів між Сходом і Заходом та зберігала в собі наверствування різних культур. Але саме відкритий характер землі, зокрема на сході (лісостеп, степ) в сусідстві з кочовим азійським степом, не дав розвинутися українській культурі, бо абсорбував усі її сили.
А за словами археолога П. Курінного на землях України від прадавніх доісторичних часів „покоління людей виростали одне по одному. Над краєм пролітали хуртовини воєн, але покоління від покоління переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурна тяглість на українських землях не переривалась ніде, ніколи”.
За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»