Гоголь Остап (Євстафій, Остафій) (р.н. невід.-помер 1679) — визначний козацький діяч, полковник, наказний гетьман. Народився, як припускають, в с.Гоголях (тепер Віньковецького р-ну Хмельницької обл.), в заможній шляхетській родині.
Володів польською, латинською та українською книжною мовами. На політичній арені з’явився в розпал Визвольної війни. Перша згадка про нього, як про козацького отамана загону подільських козаків, датується З серпня 1648. Ті джерела, які дозволяють дослідникам простежити його військову кар’єру, досить ненадійні, але все ж таки з’ясовано, що в 1654 він стає полковником Війська Запорізького, тобто полковником Визвольної армії. Припускають, що на той час він міг бути полковником уманським. Тривалий час був полковником подільським (могилівським), з центром в м. Могильові (тепер Могилів-Подільський), в 1664-65 полковником брац-лавським, за гетьманства П. Дорошенка був наказним гетьманом.
Військово-політичний шлях його складний і сповнений протиріч. Активний учасник Визвольної війни, він був сподвижником спочатку Б. Хмельницького, а згодом І. Виговського. В часи Великої Руїни змушений був підлаштовуватися під різні течії і постаті, залишаючись при цьому патріотом України. Кращим виходом із ситуації, що склалася після смерті Б. Хмельницького, він вважав відхід України від Московії і, за умови збереження автономії козацької України, союз із Польщею. У різні часи підтримував і брав участь в битвах та політичних авантюрах І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Дорошенка, П. Суховія, П.Тетері. Кожен із цих гетьманів та претендентів на булаву вбачав в О. Гоголі передусім авторитетного козацького полковника, досвідченого воїна і патріота. Гоголь підтримав Гадяцький (1658) та Слободи-щенський українсько-польські договори, націлені на зближення Козацької України з Річчю Посполитою. На чолі полку брав участь у поході польського короля Яна II Казимира на Лівобережну Україну, що перебувала під владою Московії (1663-64). Підтримав протурецьку та прокримську орієнтацію П. Дорошенка, знову ж таки з надією, що йому вдасться об«єднати Україну, вирвавши її регіони з-під влади Росії та Польщі. Він — один із полководців Конотопської битви (1659), в якій війська І. Виговського розгромили військо росіян. Відмовився брати участь в Переяславській Раді 1659, на якій, за наполяганням із Москви, замість Виговського, було обрано Ю. Хмельницького. У листопаді 1658 він присягнув на вірність московському цареві, але залишався вірним Україні. Коли П. Дорошенш зазнав невдачі у намаганні створити Українську державу під протекторатом Туреччини, О. Гоголь в листопаді 1674, в польському таборі під Баром, разом з усією старшиною Подільського полку, присягає на вірність королю Польщі Яну III Собеському, на вірність Речі Посполитій. По цьому він отримав королівський привілей на пожиттєве командування Подільським козацьким полком, до якого, для зміцнення, було передано і частину Брацлавського полку.
Відчувши, що має в особі О. Гоголя надійного союзника, король Ян III Собесь-кий призначає його наказним гетьманом (з квітня 1675) правобережного козацтва, підпорядковуючи йому Поліський, Брацлавський, Вінницький (Кальницький) та Уманський адмінполки, і три полки охочих городових козаків. Відтак під його булавою виявилася ціла держава. З листопада 1676 по грудень 1678 його резиденція перебувала в м. Димері (тепер селище в Вишгородському р-ні Київщини), тут же неподалік розташовувалася основна маса його війська. Відчувши, що дні його лічені, О. Гоголь наприкінці грудня 1678 склав з себе гетьманські повноваження і став ченцем Межигірського монастиря, підвладного лівобережному гетьманові. Тут 1679 він і помер, передавши перед смертю свої клейноди — срібну булаву, бунчук та військову корогву, настоятелеві монастиря для зберігання.