Граб’янка Григорій Іванович (?-1738) — козацький літописець, гадяцький полковник. Літопис Граб’янки має довгу назву: «Дійствія презільної брані і от начала поляков крвавшей небьівалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, з поляки за найясніших королей полских Владислава, потом і Казимира, в року 1648 отправоватися начатой и за літ десять по смерті Хмелницкого не оконченной, з розних літописцов и из діаріупіа на той войні писанного, в граді Гадячу, трудом Григорія Граб’янки собранная и самобитних старожилов свідетельстві утвердженная року 1710».
Автор цієї книжки був непересічною особистістю, людиною мужньою, освіченою, надзвичайно обдарованою, палким патріотом України, військовим і політичним діячем.
Григорій Граб’янка народився на початку 70-х pp. XVII ст. З 1686 до 1701 р. служив рядовим козаком у Гадяцькому полку, потім пройшов усі щаблі посад сотенної та полкової старшини й уже немолодою людиною сягнув вершини старшинської полкової ієрархії, очоливши полковий уряд. Гадяцьким полковником він був останні вісім років свого життя.
Перебуваючи в уряді полкового судді (з 1717 p.), Граб’янка мужньо і безкомпромісно протистояв гадяцькому полковнику, вихідцю з сербів, якого підтримував Петро І, Михайлові Милорадовичу, котрий утискував козаків, визискував селян, міщан, втручався в судочинство, хабарництвом, здирствами, прямими грабунками викликав загальну ненависть у Гадяцькому полку. Граб’янка відкрито засуджував правління Милорадовича. Маючи підтримку населення Гадяцького полку, він звертався зі скаргами до генеральної старшини. Милорадович переслідував Граб’янку, кілька разів робив замахи на його життя.
У складі козацьких військ Граб’янка брав участь у походах: Кримських (1687-1689), Азовських (1695-1696), Кизи-Керменському й Гаванському (1697), у Північній війні (1700-1721); командував козацьким Гадяцьким полком у російсько-турецькій війні (1735-1739). Під час кампанії 1738 р. загинув.
Граб’янка належав до тієї частини патріотичної козацької старшини, яка добивалася збереження автономії України (за незалежність Гетьманщини легально не можна було тоді боротися) і відновлення гетьманства, оскільки Петро І заборонив обирати гетьмана України після смерті Івана Скоропадського. У складі старшинських делегацій Граб’янка кілька разів їздив до Петербурга. У 1723 р. спроба такої депутації (очолюваної наказним гетьманом Павлом Полуботком) домогтися відновлення гетьманства та ліквідації царської Малоросійської колегії була припинена Петром І у найжорстокіший репресивний спосіб, притаманний його правлінню. За його наказом усіх, серед них і Г. Граб’янку, заарештували та ув’язнили в Петропавлівській фортеці. Тільки після смерті Петра І козацькі депутати вийшли на волю. Сталося це 8 лютого 1725 р. Григорій Граб’янка повернувся в Україну.
В історію України Григорій Граб’янка ввійшов насамперед як автор великого історичного твору, написаного в 1710 p., який відбив його світогляд, наукові інтереси, історичні погляди, літературні уподобання.
Автор кілька разів сам називає свій твір «історією», окремі глави також іменуються «гісторіями», або «сказаннями», чи «повістями». Справді, з деякими застереженнями працю Граб’янки можна назвати історичною монографією. Уже в назві автор заявляє, ш;о присвячує свій твір опису Національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького.
Автора хвилювало те, що історія його народу забута: «Соболізновал не мало, яко і нашего Отечества, ничим же от иних во воїнских трудах разнствующего, в толикой забвенія пучині діла відя погруженна». Продовжуючи просвітницькі традиції українського письменства XVІІ ст., він у зверненні до читача декларував необхідність висвітлення історії своєї Батьківщини та поширення історичних знань, а також передачі їх наступним поколінням. Однак Граб’янка йде далі й намагається з’ясувати причини подій і явищ відповідно до своїх можливостей і до рівня тогочасної історіографії.
Власне, тенденція до створення синтетичної праці, прагнення встановити причини і з’ясувати передумови подій визначили структуру книги Граб’янки. Він пише шість вступних розділів з коротенькою «Передмовою», бажаючи підготувати читача до сприйняття й розуміння головної теми. Спочатку подається коротка характеристика козацтва, висвітлюються його побут і воєнна діяльність. Автор розповідає про встановлення іноземного панування на Україні, описує козацько-селянські повстання, що передували Національно-визвольній війні, попередньо повідомляючи про причини цих повстань. До свого твору Граб’янка включив огляд біографічних матеріалів про Богдана Хмельницького, його родину, діяльність до 1648 р.
Описові війни автор присвятив 16 розділів. Вони складають основну, найбільшу за обсягом і центральну за змістом частину твору. Окремі розділи присвячені майже всім великим битвам (під Жовтими Водами, Корсунем, Нилявцями), походом козацьких військ під Броди, Львів і Замостя; Збаразькій і Зборівській перемогам, молдовському походу, Батозькій, Жванецькій і Дрижипільській битвам. Розповідається про два останні роки життя Богдана Хмельницького. Загальна характеристика гетьмана України подається Граб’янкою в героїко-романтичному дусі.
Третя частина книги структурно поділяється на 15 невеличких розділів, які охоплюють піввіковий період в історії України після смерті Б. Хмельницького і закінчуються першими роками XVІІ ст.
З середини останньої частини автор відходить від жанру історичної монографії; виклад подій (починаючи з 1664 до 1708 р. включно) набуває характеру нотаток про кожен рік окремо, а обсяг інформації (з наближенням до періоду, сучасного автору) дедалі скорочується. Зустрічаються ще й тут поодинокі розповіді-повісті, але надто стислі. Однак і щорічні записи не мають суто літописного характеру. В одному місці автор, викладаючи події більш раннього періоду, посилається у зв’язку з ними на рік 1709. Оскільки праця Граб’янки датована 1710 роком, маємо вагомий доказ того, що він сам до кінця писав свої « Дійствія презільної брані…».
Граб’янка досить виразно вказує в «Обтявлении к читателю», що історію свою він писав на основі джерел: «…От достовірних исто-риков написанная и от очевистих свідетелей сказуемая, собрах і написание предах». Про джерела, які він використав, автор говорить побіжно, але класифікує їх. Він пише, що зібрав відомості від «діаріуша [щоденника] наших воинов, в обозі писаного, и мірских літописцов, елико в них возмогох обрісти достовірніе написанного, ово от повіствованіе самобитних тамо свідетелей, еще в живих об-рітающихся, их же повесть вероятно літописцов утверждает».
Він також робить посилання й окремі вказівки на ряд авторів (це римські історіографи; польські хроністи — Мартин Кромер, Мартин та Йоахім Бєльські, Мацей Стрийковський, Олександр Гваньїні; німецькі історики — Йоганн Гібнер і Самуель фон Пуфендорф), однак вплив останніх двох у «Дійствіях презільної брані…» незначний. Із праці Пуфендорфа «Введення в історію європейську», наприклад, було запозичено лише відомості про морські походи козаків.
Третя група джерел, які в «Дійствіях презільної брані…» називаються «повіствованія са-мобьітних тамо свідетелей, еще в живмх обрі-тающихся», доповнювали зібрані Граб’янкою відомості про бойові дії козацького війська, а також давали йому факти з життя, діяльності й побуту Гадяцького полку. До усних джерел, напевно, слід віднести й особисті враження та життєвий досвід самого автора.
Живий голос учасника подій відчуваємо в деяких розділах, пов’язаних з кінцем XVH ст.
Однак головними для твору Граб’янки були такі чотири джерела: українські — «Літопис Самовидця», «Синопсис» (вперше виданий у 1674 p., потім у 1678 і 1680 pp., довгий час слугував своєрідним підручником історії, витримав ЗО видань) і польські — поема Са-муеля Твардовського «Громадянська війна» («Війна домова», яка була видана в Каліші 1681 p.), «Польські аннали» (латиномовна праця офіційного історіографа польських королів Веспасіана Коховського). Творами Твардовського й Коховського Граб’янка користувався в оригіналі, про що й зауважує в тексті своєї праці.
Із «Синопсиса» автор «Дійствія презільної брані…» переніс до свого твору не лише висвітлення фактів, а й історіографічні ідеї. Через «Синопсис» він сприйняв і деякі теорії Стрийковського, зокрема про походження терміна «козак». Водночас, випускаючи ряд даних, Граб’янка робить посилання: «О чесом обширніе в Синопсисі Киевском, читателю, обрящеши» або «О чесом зри в Кіевском Синопсисі». Він обминув побіжні міркування автора «Синопсиса», а замість цього подав відомості суто воєнного характеру: детальні описи битв, тактики і стратегії воюючих сторін, що цікавило гадяцького полковника в першу чергу.
Більшість фактів Г. Граб’янка черпав з «Літопису Самовидця». Деякі повідомлення він переписував поспіль, а з масиву інших вибирав лише окремі свідчення. Коли виклад автора йому імпонував, копіював його буквально, ряд текстів переказував конспективно.
Часто-густо з одного джерела він брав лише факти, а з іншого черпав ідеї й концепції. Граб’янка, вибірково підходячи до фактів, не завжди зміг розібратися в суперечливих свідченнях різних авторів. Однак він не дозволяв собі відступати від джерел і або зводив їх до спільного знаменника, або зупинявся на одному. Інколи в нього досить-таки відчутно проступає критичне начало. Так, він випускав ворожі й упереджені характеристики українських діячів и:льськими авторами, помилки яких іноді виправляв.
Серед історичних діячів для Граб’янки ідея державного мужа, політичного вождя, полкооводця, еталоном видатних людських якостей Богдан Хмельницький. «Благоразумнмй, блаагополучньій, зряднейший вождь», «великий їюбілитель и страшило ляхов» — подібні епітети супроводжують ім’я гетьмана в «Дійствіях презільної брані…». Возвеличення Б. Хмельницького відповідало тодішнім загальним настроям на Україні. Національно-визвольна війна дула в очах літописця найважливішою подією кторії України, яка залишилась у пам’яті кількох поколінь. Б. Хмельницький з часом набув рис національного героя і наділявся в літературних та історичних творах XVIII ст. ідеальними якостями.
Щоб пробудити в читача інтерес до минулого Батьківщини, Г. Граб’янка використав засоби емоційного впливу. Прагнучи дати читачеві лытературно оброблену історію, він белетризував виклад: за власною системою розподілив фактичний фабульний матеріал і сюжетні колізії, художньо драматизував події, літературно опрацював промови історичних діячів. Його стилеві притаманні образність і метафоричність.
Таким чином, праця Граб’янки великою мірою синкретична, що було притаманне українській писемності XVH-XVHI ст. загалом. Будучи своєрідною предтечею такого наукового жанру, як монографія, «Дійствія предільної брані…» є водночас і зразком історичної повісті. В історії літератури праця Григорія Граб’янки іноді кваліфікується як історичний роман, бароковий за стилістикою, естетикою і світоглядом.
Метою художніх барокових творів завжди було прагнення зворушити людину, викликати в неї глибокі переживання. Отож і в Граб’янки бачимо спроби подати емоційний опис дійств, розповісти про драматичні епізоди. Описам він надає форму «Сказанія».
Особливо яскраво й сильно проявився талант козацького літописця в напружених, патетичних описах битв. У них все рухається, постійно змінюється, навіть порушується хронологія подій. Описи прикрашено метафорами, вишуканими деталями, тон розповіді піднесено-патетичний.
У творі Граб’янки реальне поєднується з ідеальним, тому там зустрічаються іноді й легендарні сюжети. У тих випадках історична правда підмінюється гіпергероїзацією персонажів. Деяких історичних діячів автор малює виключно чорними фарбами, як втілення зла, тобто символіко-алегорична характеристика заступає історико-реалістичну.
«Дійствія презільної брані…» написано українською книжною мовою, в основі якої -українська редакція церковнослов’янської. У творі зустрічаються також елементи народної мови й польські, чеські, латинські та німецькі слова. Стиль літопису Граб’янки важкий, іноді штучний. Та образність, емоційність, захоплююча форма розповіді, насиченість інформацією і притаманні бароковим літературним творам стилістичні прикраси — гіперболи, антитези — винагороджують наполегливого читача.
Книга Граб’янки справляла найсильніше враження на читачів-сучасників, а також на уяву наступних поколінь, наприклад, на видатного історика Миколу Костомарова.
Український мовознавець П. І. Житецький пояснює «пристрасть Григорія Граб’янки до слов’янської мови» прагненням надати урочистості й значущості викладу героїчних історичних події в Україні, що «відповідало його піднесеному настрою, його серйозному погляду на важливість осіб і подій, які він зображував».
Елементи народної мови у Граб’янки найчастіше з’являються завдяки використанню фольклору. Автор вводить у книгу легенди, народні прислів’я, приказки, порівняння, стихію народної сміхової культури, в його описах відчувається вплив героїчних козацьких пісень і дум. Фольклорні форми не тільки надають афористичності викладу, а й виконують композиційні функції в описах подій, характеристиках історичних постатей, жанрових картинах.
Оригінал «Дійствій презільної брані…» не зберігся. Але існують численні списки з цього твору в рукописних книгах XVIII ст., зокрема в рукописних історичних і літературних збірниках. Незаперечним свідченням популярності в читачів українських творів XVII-XVIII ст. є кількість рукописних книг, у яких вміщені ці тексти в різних списках, редакціях, варіаціях. З цієї точки зору найпопулярнішим, безперечно, був твір Григорія Граб’янки. До нашого часу дійшло понад 50 списків, здебільшого датованих 1750-1760 pp.
Відомі дві редакції «Дійствія презільної брані…» — широка й коротка. Широку редакцію створив автор — Григорій Граб’янка. Вона має ЗО розділів. Читачі-переписувачі вважали за краще переписувати її в окрему книгу. Хтось із переписувачів — творець короткої редакції — вилучив значну частину тексту в кінці літопису, а також усі додатки, що йшли за передмовою, не зафіксував ім’я автора, хоча в більшості списків широкої редакції воно вказане. Таким чином.
усі списки короткої редакції безіменні й не мають заголовка. Тому до останнього часу деякі списки літопису Граб’янки не були атрибутовані і проходили в описах і каталогах книгосховищ під різними назвами. Коротка редакція переписувалася, як правило, в рукописні історичні та літературні збірники.
Переписувачі в рукописних збірниках комбінували твір Граб’янки з історичними, літературними, релігійними матеріалами, а також копіями урядових, дипломатичних, фінансових, воєнних документів, усвідомлюючи не обхідність документування історії свого народу і бажаючи задовольнити інтерес до неї в українському суспільстві. Склалися стабільні тематичні добірки документів, що разом із літописом Граб’янки, переходили зі збірника до збірника і відбивали ті соціально-економічні й політичні процеси, що найбільше цікавили й зачіпали життєві інтереси громадян України XVIII ст. Особливою популярністю користувався комплект документів, що починався так званими «Статтями Богдана Хмельницького 1654 р.», тобто угодою між Українською Гетьманською державою і Московським царством, до яких додавалися протоколи обговорення цих статей представниками обох сторін. У цей документальний комплект входили також «Статті», які приймалися під час виборів гетьманів Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Само йловича та інших.
Інтерес переписувачів до цих документів яскраво свідчив про велике значення, яке надавали в Україні XVIII ст. проблемі національної державності.
Про популярність твору Граб’янки свідчить переробка його тексту шляхом скороченого конспектування, внаслідок чого виникли по суті нові твори — «Короткое описание Малороссии», а також ще більш скорочені «Літописец, или Описание краткое знатнейшіх дійств и случаев», «Краткое літоизобразительное знаменитих и памяти достойньїх дійств и случаев описание», які теж неодноразово переписувались у рукописні збірники, отже, мають багато списків.
Кінцевим результатом конспективного скорочення літопису Граб’янки в українських рукописних збірниках XVIII ст. стали таблиці та хронології — своєрідні історичні мікротвори, які також зустрічаються в рукописних збірниках і відбивають різні читацькі інтереси. Списки хронологій і таблиць відрізняються між собою кількістю пунктів і широтою змісту. Переписувачі додавали свій опис подій, скорочували кількість фактів і т. ін.
у одному з рукописних історико-літературних збірників, укладеному й переписаному священиком Київського Флорівського монастиря Максимом Никифоровичем Плискою у вересні 1763 p., скопійовано й літопис Граб’янки. Копія ця цікава насамперед тим, що автор її спробував передати частину тексту віршами.
Варто відзначити, що з усієї української історичної писемності XVІІ ст. тільки два твори були опубліковані в цьому ж столітті. Це — літопис Граб’янки й первісне скорочення-переробка його, тобто «Краткое описание Малоросии». Перше видання пам’ятки здійснено завдяки зіломому українському культурному діячеві Федору Туманському (1793).