Херсонес Таврійський був заснований близьке 422-421 рр. до н. е., під час Пелопонеської війни, жителями Гераклії Понтійської, великого міста греків- дорійців у Малій Азії. В 4 ст. до н. е. херсонесити присту- пилися до сільськогосподарського освоєння околиць міста – спершу рівнин півострова, названого ними Гераклійським, а потім – і західного узбережжя Криму. Підкоривши Керкінітиду й послабивши Ольвію, Херсонес став найбільшим і найвпливовішим містом Північного Причорномор’я.
На відміну від культових пам’ятників, зруйнованих дощенту в період насильницької християнізації Херсонеса комплекс цитаделі вцілів і донині вражає своїми масштабами. Він являє собою квадратний майданчик, обмежений найміцнішою стіною 8-10-метрової висоти, а також додатковою оборонною стіною – протейхізмою.
Кути цитаделі були укріплені чотирма могутніми циліндричними вежами, що досягали 10-12 м заввишки. Найбільша з них, вежа Зенона, що отримала ім я на честь візантійського імператора, котрий реконструював її, має діаметр 23 м.
Забудова внутрішнього двору цитаделі здійснювалася переважно в римський час. Тут збереглися руїни Преторія (резиденції командуючого), а також фундаменти римських казарм і терм.
Цитадель із вежею Зенона (у центрі). Облицювання з величезних, ідеально обтесаних квадрів зберіглося лише до половини. Плити зовнішнього облицювання ретельно підганялися одна до одної та скріплювалися свинцевими або дерев’яними скріпами; в’яжучий розчин у ті часи не застосовувався