Онацький Євген

Онацький Євген (1894-1979) — відомий український вчений, діяч національно-визвольного руху, дипломат, журналіст. Родом з м. Глухова на Сумщині, походив з давнього козацью)го старшинського роду. Освіту здобув у Кам’янець-Подільскій гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету (1912-17) і був членом Наукового Товариства ім.. Т. Шевченка. Обирався членом Центральної Ради (1917), її секретарем та членом президії Малої Ради. Учасник Всеукраїнського національного конгресу. Тісно співпрацював з першим президентом України, істориком М. Грушевським. З 1919 по 1922 очолював українську дипломатичну місію в Італії. Його статті з історії України, історії Козаччини друкувалися в «Нашому минулому», «Самостійній Україні», «Українському голосі» та багатьох інших періодичних виданнях УНР й української еміграції. Певний час (1934-40) викладав українську мову і літературу у Вищому східному інституті в Неаполі та в Римському університеті (1940-43). В 1943 був заарештований гестапо за публікації, в яких відтворювалися звірства німецьких окупантів на український землі. Ув’язнення відбував в Італії, в Берліні та в Оранієнбурзі. Після війни емігрував до Аргентини. З 1947 жив у Буенос-Айресі. Був засновником і першим керівником Спілки українських науковців, літераторів і митців в Аргентині, одним із засновників Українського історичного товариства (1956).
Перу Є. Онацького належить близько 40 книг. Серед них такі історичні дослідження як «Наше національне ім’я. Наш національний герб» (1949), «Основи суспільного ладу» (1941), книги есе «Записки українського журналіста і дипломата за 1919-1921 рр.» та «На похилій площині. Записки журналіста і дипломата» (1964-1969). Але найпомітнішою його працею, безсумнівно, є «Українська мала енциклопедія» в 16 томах (1957-1967, Буенос-Айрес), в якій чимало матеріалів присвячено діянням українських гетьманів, боротьбі українського козацтва на честь свого народу, історії Гетьманської України.