Перше українське свідоцтво про християнство в Україні знаходимо в договорі кн. Ігоря з греками з 944 р. Мова там про руських послів-християн, які присягають на хрест, про церкву св. Іллі в Києві, яка мабуть була першою християнською церквою на українській землі.
Відомо теж, що вдова по князеві Ігореві кн. Ольга була християнкою. В її почоті під час поїздки у 957 р. до Царгороду був о. Григорій, і вона, невдоволена дипломатичними стосунками з візантійською митрополією, висилає до нім. цісаря Оттона І посольство з проханням прислати єпископа і священиків для Русі.
Але, хоч за кн. Ольги християнська віра поширювалася, вона не стала офіційною державною вірою, а її син кн. Святослав Завойовник відмовився стати християнином. Є деякі докази, що два його сини: Ярополк і Олег, вже були християнами, але щойно третій Святославич — кн. Володимир Великий, після деякого періоду поганського ідолопоклонства (він ставив Перунові й Стрибогові кумирі, вимагав їм покланятися, формально вчинив поганську релігію державною, а навіть на початках свого князювання переслідував християн), прийняття християнства ним християнства відбулось 988 р. Сталося це передовсім з політичних і дипломатичних міркувань: наблизитися до могутнього візантійського двору. Він одружився з племінницею візантійського імператора Анною і прийняв Христову віру.
А втім, треба припускати, що до його офіційного хрещення в його довкіллі, починаючи ще з дитинства, було чимало християн. Як поганин він мав декілька жінок, а з них християнками були одна грекиня, дві чешки, одна (чи дві) болгарині. Без сумніву, ще більше впливали на Володимира причини політичні. Починаючи з другої половини IX ст. проповідь християнства щораз більше наближалась до границь його держави. Року 864 охристилась Болгарія, в р. 928 — Чехія, 966 р. — Польща. І для Володимира було ясно, що тільки прийняття християнства його державою може вчинити її рівноправною в колі інших європейських, на християнській культурі побудованих держав. Він був надто мудрим правителем, щоб не зрозуміти, що поганська релігія не в силі об’єднати його держави, і що цією силою, як і в інших державах, може стати тільки християнство.
Немає певних даних коли і де це сталося: в Корсуні, як твердять одні дослідники, чи може таки в Києві, як твердять інші. Але без сумніву першим і історичним фактом є, що Року Божого 988-го, над притокою Дніпра, річкою Почайною відбулося хрещення киян. Хоч історики стверджують, що хрещення в новій вірі відбувалося без особливого спротиву населення (як це було в північних князівствах — Новгороді і Курську), то все таки не легко було защепити нову віру, зокрема у відсталих, далеких від Києва, околицях. Свідчить про це літописна згадка, в якій, описуючи місію Володимирових воєвод: „Путята (воєвода) хрестив мечем, а Добриня — огнем”.
Запровадження християнства
У зв’язку з тим що відбулось офіційне запровадження християнства кн. Володимиром християнства, перед українськими (а то й не-українськими) істориками постало спірне питання, досі наукою вповні нерозв’язане: звідкіля воно офіційно з’явилося на теренах
Володимирової держави? Прийшло воно прямо із Греції, чи може з Болгарії, де існувала незалежна від грецької, болгарська православна Церква в Охриді? Далі поставлено питання: яке духовенство хрестило народ, в яких обставинах відбувалось оте хрещення і яку ієрархію встановлено після офіційного прийняття Христової віри?
За давньою традицією, початки якої сягають літописця Нестора, ми все дістали з Візантії, мовляв, кн. Володимир привіз із Корсуня священика Анастасія (не-грека) і його почот, і передав йому новозбудовану Десятинну церкву. Ця візантійська традиція існувала в українській і російській історіографії до початків ХХ-го ст., коли то деякі історики почали її заперечувати, мовляв, у візантійських джерелах немає жодної згадки про таку важну подію, як хрещення такої великої держави за Володимира, хоч згадується там такий відокремлений факт, як хрещення кн. Аскольда. До того був ще один сумнів: як могли грецькі духовники проповідувати слово Боже в незрозумілій народові мові? Невже були сотні перекладачів?
Так з’явилась гіпотеза історика петербурзького університету А. Преснякова, що перша ієрархія і перше духовенство прибуло до нас не з Візантії, а з Охриди, тобто з Болгарії. За цією теорією, — каже визначний історик України — Наталія Полонська-Василенко, — висказався теж ряд українських істориків і дослідників цього питання. Ця теорія має багато підстав, бо саме з Болгарією Русь мала багато різних взаємовідносин і династичних споріднень; до того близькість-спорідненість обох слов’янських мов могла сприяти місійній праці болгарських священиків. Все це промовляє за те, що на початках першими учителями-проповідниками нової віри були таки болгари, а поруч них — греки.
Очевидно не безслідно пропало в безвістях історії защіплене, передусім на західних окраїнах нашої батьківщини, Кирило-Мефодіївське християнство. Мусіла залишитись якась традиція по ньому, і мусіли бути якісь її носії — священики й монахи, про що свідчать археологічні розкопи дуже старовинних церков.
Врешті, якщо підсумувати генетично-історичні початки українського християнства, то, на які б джерела ми не покликались, в кожному випадку прийдеться ствердити, що воно — українське християнство — є східнослов’янського обряду і основну роль в його утвердженні й розповсюдженні зіграла Візантія.
Далі треба ствердити, що Церква за часів кн. Володимира була, сказати б автокефальна; не була залежною ні від візантійського, ні від охридського патріархів, і мала через своїх князів-володарів зв’язки з різними країнами, в тому числі і з римським папством. „Митрополит Київський і всієї Русі мав широкі церковні права, — каже митрополит Іларіон (І. Огієнко), — а його залежність від Вселенського Патріарха була фактично номінальна”.3* Християнство в Україні, на думку видатного історика В. Грекова, — взяте від греків, стало врешті-решт ні візантійським, ні римським, а стало руським-українським.
І так під кінець X ст., з розвитком української державності і в міру зміцнення єдиної великокнязівської влади, приходить до запровадження єдиної системи офіційної релігії — християнства. Правда, не легко приходилось його розповсюджувати й закорінювати, бо широкі маси не зразу виреклися поганського світогляду чи поганських практик та вірувань, які використовували в боротьбі проти княжої влади. До того волхви-кудесники підтримували їх у народі довший час. Проте, християнство стало спроквола найсильнішою зброєю в зміцненні державного й соціального ладу і у всякому відношенні мало виключно прогресивний характер, і з ним починається нова доба в історії нашого народу. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах, а Володимирова держава, зі столицею в Києві, стає однією з найсильніших у тодішній Європі.
Прийняття християнства (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)