Радянська історична наука довгі десятиліття замовчувала існування української історіографії за кордоном.
Проте радянські науковці могли через полеміку між радянською історіографією та “буржуазною” певною мірою спостерігати за розвитком історичної науки у вільному світі, в усіх інших випадках українські історики діаспори трактувалися негативно і не інакше як “буржуазно-націоналістичні”.
Початок науковому діалогу і зустрічам українських істориків різних ідеологій поклав І Міжнародний конгрес україністів, який відбувся у м. Києві у 1990 році. Подальші конгреси сприяли інтеграції української історіографії зі світовою наукою. Слід зазначити, що останній IV Міжнародний конгрес україністів відбувся в Одесі у серпні 1999 року. Основою української історичної науки в діаспорі стали вітчизняні вчені, які змушені були емігрувати після поразки українських визвольних змагань: М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Липинський, С. Шелухин, І. Борщак, Ю. Шевельов-Шерех, С. Томашівський та багато інших. Саме ці дослідники закладали підвалини української історіографії як в Україні, так і на еміграції. Наступна хвиля українських істориків діаспори з’явилася після чергової політичної еміграції з України по закінченні другої світової війни. Спостерігаючи за долею сотень і тисяч українських інтелігентів, вчених, зокрема істориків, котрі були знигдені в роки сталінських репресій, українські науковці змушені були емігрувати і продовжувати українські історичні студії за кордоном. До них належать О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, В. Петров, В. Кубійович, В. Янів, В. Падох, О. Пріцак, А. Жуковський, І. Лисяк-Рудницький, Т. Мацьків, І. Нагаєвський, В. Верига, М. Прокоп, Ю. Бойко-Блохин та ціла низка інших істориків.
Діяльність українських наукових установ у діаспорі сприяла появі нової генерації дослідників історії України, в основному народжених у діаспорі. До цієї плеяди належать історики Л. Винар, О. Субтельний, Т. Гунчак, Р. Шпорлюк, В. Косик, Д. Решетар.
Праці цих істориків за останнє десятиліття стали добре відомими в Україні, багато з яких є фундаментальними підручниками з історії України. Історики діаспори часто приїздять до України на різноманітні конференції та міжнародні конгреси українознавців, багато з них читають різноманітні курси у провідних вузах України. В українських історичних журналах часто публікуються їхні статті, а у видавництвах України виходять їхні книги та підручники. У свою чергу історики з України проходять стажування в українських наукових інституціях за кордоном, або за сприянням українських науковців у різних престижних університетах зарубіжжя. Українська історична наука діаспори міцно затвердилася на історіографічному грунті України.